Святослав

– Так що ж, – звернулась до нього княгиня Ольга, – чи готуються купцi нашi йти на торг? А якщо пiдуть, то нинi чи завтра?

Високий, сивобородий, гордий Воротислав стояв перед княгинею i, звiвши темнi брови, говорив:

– Не вiдаемо, матiнко княгине, що й робити. Учора, коли почули ми про торг, i нинi, коли побачили, як царевi мужi розмовляють з тобою, не знаемо, як торгувати, що продавати?

– А ви iм нiчого й не продавайте.

– Як, матiнко княгине? А де ж подiти нашi хутра, мед, вiск?

– Я купую у вас всi вашi добра, – сказала княгиня.

 – І не по тiй цiнi, яку скаже епарх, а по нашiй, руськiй. Знайте, не скривджу вас. Тут, – вона показала на келiю, – моя держава, за все я сплачу золотниками. Але, чуеш, Воротиславе, купцi моi нехай не йдуть на торг.

– Слухаю, матiнко княгине, – зiтхнув Воротислав. – Якi збитки! Збитки матимеш, княгине!

Княгиня Ольга подивилась у вiкно на Суд, де, як лiс, стояли лодii з усього свiту.

– Не заради заробку приiхали ми сюди, – закiнчила вона, – а заради добра й тишi землi Руськоi… Роби, як сказала.

Наступного ранку на подвiр’i монастиря Мамонта зацокотiли колiсницi, закричали й почали кликати на торг руських купцiв царевi мужi.

Але трапилось те, чого мужi не ждали й не могли ждати. Руськi купцi вийшли до них, привiтались, порозмовляли, а потiм сказали, що не мають потреби iхати на торг, бо всi iхнi товари вже проданi.

Царевi мужi, серед яких, звичайно, було чимало й торговцiв i якi надiялись з допомогою епарха за безцiнь придбати те добро, яке лежало на лодiях i яке вони самi бачили на власнi очi, були дуже збентеженi, скривдженi в своiх користолюбних намiрах.

Адже не для когось думали вони з великим зиском придбати цi коштовнi речi, а для iмператора та його двору.

– Яке ж ви мали право торгувати без згоди епарха в Константинополi?

– А ви запитайте про це в княгинi, – вiдповiдали руськi купцi.

Тодi царевi мужi подалися до княгинi. Їм сказали, що княгиня ще спить. Мужi сiли й довго ждали пiд стiнами келii. iм сказали, що княгиня одягаеться.

Сонце пiдiймалось усе вище й вище, починало припiкати. Мужам сказали, що вона снiдае.

Аж тодi, коли сонце стало в раннiй обiд, княгиня вийшла з келii. Мужi рушили до неi, почали скаржитись, що руськi купцi порушують всi закони iмперii, не хочуть торгувати.

– А вони вже поторгували, – вiдповiла iм на це княгиня, – я закупила в них усе iхне добро.

– Але торг у Константинополi, – не вгавали мужi, – мусить iти через епарха, за його згодою.