Святослав

Імператору Костянтину переказали це, але вiн був переконаний, що коли княгиня Ольга побачить велич Великого палацу, то, приголомшена й вражена, сама впаде навколiшки.

Проте приголомшити руську княгиню було нелегко.

В свiтi ще котилась i ширилась слава про мiцну, непереможну Схiдну iмперiю, величну Вiзантiю, багатий Константинополь, але насправдi це була не така вже мiцна iмперiя, зовсiм не велична Вiзантiя, не такий багатий i Константинополь.

Греки Схiдноi iмперii називали себе законними спадкоемцями Риму, iмператори Вiзантii хвалились своiм походженням вiд Августа Цезаря.

Та й називали вони себе не греками, а римлянами, ромеями.

Але Новому Риму було далеко до справжнього древнього Риму. Цей Новий Рим iз столицею Константинополем тулився на невеликому шматку землi мiж Пропонтидою i Золотим Рогом. А навкруги його оточували чужi землi, чужi племена й народи, вороги.

Були часи, коли Новому Риму – Вiзантii – щастило захоплювати в Європi, Азii, Єгиптi великi простори землi, поневолювати цiлi народи, забирати iхнi багатства, уярмлювати людей.

Історiя Нового Риму – Схiдноi Римськоi iмперii – знала часи, коли в цьому багатствi на людськiй кровi розквiтали науки й мистецтва, культура й письменнiсть. Свiт дивувався – i немарно – Костянтину Великому й Юстинiану. Константинополь досягнув тодi не менше, а може, й бiльше, нiж Древнiй Рим.

Проте це було непевне, неспокiйне владарювання. Столiття за столiттям Вiзантiя вела жорстокi вiйни не десь, а в своiй же iмперii; всi землi Вiзантii, аж до стiн самого Константинополя, политi були кров’ю.

Що не рiк – повстання проти Вiзантii спалахували то в Азii, то в Африцi, то в Європi.

Імператори Вiзантii володiли, правда, одним могутнiм засобом – вони озброювали й нацьковували народ на народ, сiяли мiж ними сварки й чвари, мали численне наймане вiйсько i флот, страхали своiх ворогiв таемничим грецьким вогнем, що здавався неосвiченим, темним людям небесними блискавицями, стрiлами самого бога.

Проте i цей крайнiй засiб не мiг врятувати Вiзантii.

Так, Схiдна Римська iмперiя жила. Вiзантiя довго процвiтала, славилась. Але це був тiльки блискучий метеор. Той, хто дивився на нього, не мiг не дивуватись, але чим дужче вiн блищав, тим швидше мав згорiти.

Не дивно, що серед iмператорiв Вiзантii було так багато нiкчемних, негiдних. Вiд Юстинiана до кiнця iмперii iх було п’ятдесят дев’ять. Серед них траплялись досвiдченi полководцi, дехто з них займався й наукою.