Святослав

За завiсами почувся мелодiйний спiв хору Софii:

– Многi лiта вiнценосному iмператору…

А iмператор, у багряному, золотом шитому дивiтисii, пiдперезаний широким поясом, з хламидою на плечах, iшов вiд срiбних дверей, зупинився перед iконою Христа й вклонився, пiдiйнявся сходами i дуже повiльно сiв на трон.

Тодi папiя схопив свое кадило, пройшов з ним по палатi, починаючи вiд дверей на захiд до трону iмператора, обкурив царя, женучи на нього хмарки ладану й смирни.

– Многi лiта богохранимому нашому василевсу! – гримiв хор.

Так сидiв на тронi iмператор Вiзантii – наступник бога на землi, василевс Нового Риму, владар мiльйонiв людей.

– Логофета![100 - Логофет – церемонiймейстер.] – почав вiн церемонiю, звертаючись до папii.

Все сталось далi дуже швидко: розкривши завiсу, папiя вийшов в Левзiак, де вже ждав його адмiсiоналiй[101 - Адмiсiоналiй —адмiнiстратор.

10

Княгиня Ольга немарно провела багато часу на подвiр’i монастиря Мамонта. Серед людей, яких вона там зустрiчала, траплялись такi, що побували у Великому палацi, i вiд них княгиня Ольга вже знала, якi палати й чудеса е в цьому палацi, як i де приймають iмператори, чула, звичайно, i про Золоту палату – Магнавру.

А все ж княгиня не могла уявити всього, що ii жде, i, ставши на порозi Магнаври, на хвилину розгубилася. Перед нею тягнулась довга й широка, вся залита вогнями палата, попiд стiнами ii стояло безлiч людей, у кiнцi ж палати, де було найбiльше свiтла i де все сяяло золотом, височiв вкритий багряними килимами, оздоблений золотими деревами, пiд якими стояли позолоченi леви, помiст, на ньому золотий трон, на тронi сидiв, як це одразу ж зрозумiла княгиня, iмператор Костянтин.

Тисяча очей прикутi були в цю хвилину до неi. Усi знали, кого в цей день приймае iмператор Вiзантii, кожен iз цих людей багато чув про русiв i хотiв iх бачити, хотiв дiзнатись, яка з себе пiвнiчна княгиня, як вона одягнена, як поводитиметься в Великому палацi?

Княгиня стояла на порозi Магнаври.