Святослав

У покоi з оббитими пурпурним оксамитом стiнами бiля невеликого позолоченого столу сидiла вся родина iмператора: вiн сам, його дружина Єлена, син Роман з дружиною Феофано та ще кiлька дочок.

Тут все було набагато простiше i, мабуть, краще, нiж у великих залах, де тiльки що була княгиня Ольга. Там не вщухав гомiн вiд людських голосiв, музики, спiвiв, там очi болiли вiд яскравого свiтла й нiчим було дихати. А в цiй палатi було тихо; кiлька свiтильникiв, що горiли в кутках, заспокоювали очi; у покоi широко розчиненi дверi на балкон, за яким видно алею чудового парку, ряд струнких кипарисiв, залите мiсячним сяйвом срiбне плесо Пропонтиди.

Коли княгиню Ольгу ввели до покою, iмператор Костянтин, що встиг уже переодягтись i був у легкому коловоi[105 - Коловiй – тунiка з короткими рукавами.], зустрiв ii просто, привiтно.

– Я думаю, – сказав вiн, – що в наших палатах княгиня Ольга досить вкусила гiркого, i тому запросив сюди – попробувати солодкого.

На блюдах i в мисках, якi стояли на столi, горою були насипанi виноград, фiнiкiйськi ягоди, царгородськi рiжки; чудовi вази були наповненi садовиною, а корчаги вином.

За цим столом прислужували тiльки знатнi жiнки двору, вони нечутно з’являлися iз-за завiс, ставили на стiл новi й новi плоди, наливали вино й непомiтно виходили.

Так у цьому затишному куточку Великого палацу почалась розмова княгинi киiвськоi з родиною iмператора Костянтина.

Княгиня Ольга ще з Киева вiд священикiв своiх непогано знала грецьку мову. За час вимушеного очiкування в Золотому Розi вона вже вiльно могла говорити i тепер досить впевнено вiдповiдала на питання iмператора i членiв його родини.

А питань цих було багато. Княгиня Ольга розумiла, що вони нiчого, зовсiм нiчого не знають про ту далеку краiну, з якоi вона приiхала, навiть не уявляють, яка вона. Смакуючи вино й закушуючи його нiжними плодами пiвдня, вони запитували, чи справдi люди ii краiни ходять голi, а коли холодно – залазять у нори й вкриваються хутрами, чи справдi в Киевi приносять у жертву багато людей, чи живуть за Рифiйськими[106 - Рифiйськi – Уральськi гори.

] горами одноокi люди?

Не тiльки члени його родини, – сам iмператор Костянтин, який писав цiлi трактати про Русь, не уявляв по-справжньому, що то за земля, якi там живуть люди.