Святослав

Вiн чомусь вважав, що Русь живе лише на правому березi Днiпра, та й то тiльки у його верхiв’ях, а на лiвому березi живуть якiсь уси та ще хозари, вiн вважав, що печенiги володiють всiм берегом Понту евксинського аж до Херсонеса з Клiматами[107 - Клiмати – область iмперii, Крим.] i всiма землями вiд Дунаю до Дону.

– Нi, iмператоре, – вiдповiла княгиня Ольга, – Русь живе i на правому, i на лiвому березi Днiпра, а печенiги – то тiльки хмара, яка блукае на землях Русi.

– Чотири колiна печенiгiв, – почав iмператор, – Халовоi, Явдергим…

Княгиня Ольга посмiхнулась:

– Я знаю цi чотири колiна, i вони знають Русь… Але Русь мае набагато бiльше колiн, племен, земель.

Русь споконвiку сидить над Днiпром i далi, аж до Крижаного моря, а печенiги тiльки приходять i вiдходять.

І княгиня Ольга терпляче розповiдала, яка справдi е Русь, як живуть люди над Руським i Крижаним морями, коротко сказала й про звичаi, про вiру, побут цих людей.

Усi дуже уважно слухали розповiдь княгинi Ольги i, як це було помiтно, стежили не тiльки за ii розповiддю, а й за кожним рухом, словом…

Особливо ж уважно стежила, не одриваючи очей вiд неi, невiстка iмператора – Феофано.

Вiд слiв своiх i вiд багатьох людей вже тут, у Золотому Розi, княгиня Ольга чула iсторiю цiеi дiвчини, що була розпусною дочкою шинкаря, а стала дружиною молодого iмператора Романа. Сли ж говорили княгинi, що Феофано вважаеться найкрасивiшою жiнкою свiту.

Княгиня Ольга зараз пильно дивилась на Романа й Феофано. Вони, безперечно, були до пари одне одному: Роман – стрункий, як кипарис, мав чудовi очi, свiтле обличчя, говорив тихо, вдумливо; Феофано ж нагадувала чарiвну квiтку пiвдня – вона була мiцна, але водночас i нiжна, волосся ii було темне, а шкiра обличчя й тiла нагадувала мармур, у темних очах грали невловимi вогники.

Навiть коли вона смiялась, на ii обличчi з’являлось щось хиже, зле.

Але не тiльки це побачила цього вечора спостережлива княгиня Ольга в очах Феофано. Кiлька разiв, коли iмператор Костянтин звертався з чимсь до сина Романа, княгиня Ольга перехоплювала погляд Феофано, яким вона впивалась у iмператора.

І чомусь iй здавалося, що то не невiстка дивиться на свого свекра, а хижа, дика кiшка, змiя, – щось зловiсне й страшне з’являлось у цi хвилини в очах Феофано.

І iмператор, i всi члени його родини задовольнили свою цiкавiсть. Дехто вже став прощатись, пославшись на втому; пробачилась i пiшла iмператриця Єлена, слiдом за нею, попрощавшись з княгинею, пiшли Феофано й Роман.