Святослав

У княгинi на перенiссi гнiвно звелися брови, очi ii блищали недобрим вогнем, проте вона стримала себе, опустила брови, примружила очi.

– Вино проливаеться на щастя… А тобi чи не час спочити вже, Ярино?.. Адже тремтить рука…

Терем киiвських князiв збудований був на два поверхи. Перший поверх, куди через високий ганок входили просто з двору, мав сiни – великий покой, у який через двое вузьких загратованих вiкон iз вкованими в них скельцями лилось кволе свiтло. В сiнях стояли день i нiч княжi гриднi, сюди раннього ранку приходили тiуни, бояри, воеводи, мужi нарочитi.

Вiд сiней праворуч i лiворуч тяглися довгi вузькi переходи. Лiворуч – перехiд до княжоi стравницi, праворуч – ще один перехiд, обабiч якого видно було дверi багатьох свiтлиць: в однiй ждали своеi черги й дрiмали вночi гриднi, ще в однiй жив ларник[30 - Ларник – княжий писець i охоронник печатi.] Перенiг, що берiг харатii князiв i iхнi печатi, в самому куточку тулився християнський священик Григорiй, якого княгиня тримала бiля себе на Горi.

Це був добрячий поверх, будували його стiни в давнi часи, i нiби перший камiнь в них поклав сам Кий. Пiзнiшi ж князi добудовували його й поширювали. Але все тут було, як i колись: у сiнях i переходах стояли важкi свiтильники, пiд стелею висiли свiчада, камiнь пiдлоги витертий був до блиску тисячами нiг, тут пахло землею й цвiллю, звуки крокiв лунали глухо, невиразно.

Зовсiм iнший вигляд мав другий поверх терема, який звичайно всi називали верхом.

Туди вели широкi сходи, в кiнцi яких була Людна палата, де звичайно збирались тi, що ждали виходу княгинi або ж готувались увiйти в Золоту палату. Тут iнодi, сидячи в крiслi пiд вiкном, чинила суд i правду княгиня.

З другого ж боку вiд сходiв починався самий верх. Тут була Золота палата, покоi князiв. Особливо вражала тих, кому щастило потрапити на верх, Золота палата. Була вона, як на тi часи, досить велика – крокiв тридцять завдовжки, десять-п’ятнадцять завширшки.

Знадвору через вузькi, але високi вiкна, в олов’янi рами яких вставлено було склянi круглi шибки, сюди вливалось багато свiтла, все в палатi сяяло й блищало: срiбнi свiтильники попiд стiнами, свiчада пiд стелею, високий помiст в кiнцi палати, де стояло велике, викладене золотом крiсло, два золотi перехрещенi списи над ним – знамена княжi, i ще два такi ж, але меншi крiсла без списiв обабiч.

Проте не все сяяло в цiй палатi.