Святослав

А в сiнях все зростае шум; перед княгинею, що вийшла з темних переходiв i стоiть, освiтлена багатьма вогнями, на порозi, низько вклоняються воеводи й бояри, до самоi землi згинаються тiуни:

– Здрава будь, княгине! На многi лiта, княгине!

Вона суворо оглядае весь цей натовп, дивиться на довгобородих, озброених високими посохами мужiв нарочитих, у яких на темних опашнях висять по двi-три золотi гривни, на воевод, що, погладжуючи довгi вуса, тримають правi руки на золотих яблуках своiх мечiв, на старших i молодших бояр, якi так низько вклонились, що не видно iхнiх облич.

– Здоровi будьте, воеводи, бояри, мужi! – вiдповiдае княгиня Ольга i, зробивши рукою знак Свенелду, починае пiднiматись сходами вгору.

За нею iдуть сини Святослав i Улiб, воевода Свенелд, тисяцький сторожi поля Прись, князь чернiгiвський Оскол, мужi нарочитi i ларник Перенiг.

Усi вони, важко гупаючи ногами, слiдом за княгинею Ольгою пiдiймаються сходами в Людну палату. У цiй просторiй палатi, де стелю пiдпирають дубовi тесанi стовпи, дверi й вiкна розчиненi, крiзь них повiвае свiжий вiтер з Днiпра.

Княгиня Ольга сiдае в крiсло. Обабiч неi горять два свiтильники. Вiтер з Днiпра роздмухуе вогнi, мiнливе промiння блукае по палатi. Бояри, воеводи й тiуни встигли вже увiйти, стоять пiвколом попiд стiнами, й княгиня бачить iхнi довгобородi обличчя, гострi очi, чiпкi, нiби до самого долу опущенi руки.

– Чули ви, бояри й мужi, – починае княгиня, – печенiги нiби з’явились у полi?

– Чули. У землi Сiверськiй i Переяславськiй, – лунають сполоханi голоси.

– А де князь чернiгiвський Оскол?

– Я тут, княгине!

– Вийди сюди…

Князь Оскол виходить наперед i зупиняеться напроти княгинi. Це не старий ще чоловiк, небiж князя Ігоря по сестрi Горинi, мужу якоi Ратомиру князь Ігор i подарував Чернiгiв.

Але як несхожий Оскол на свого батька, що вiрно служив Киiвському столу, не раз ходив з князем Ігорем на рать i загинув, захищаючи його в землi Деревлянськiй.

Дивиться княгиня Ольга на Оскола i думае: багатий, дуже багатий князь чернiгiвський, хто знае, у кого бiльше в скотницi[32 - Скотниця —скарбниця.] золота, срiбла й рiзних скарбiв – у неi на Горi чи в нього в Чернiговi.

І не хтось, а сама княгиня Ольга винна, що став таким князь Оскол.