Святослав

Адже це вона, уставляючи Руську землю й даючи погостам уроки, подарувала князю Осколу кращi землi за Чернiговом, лiси над Десною, гони на рiках. Багатий, думала, буде князь чернiгiвський, мiцним буде стiл Киiвський.

От i помилилась княгиня. Алчна душа в князя Оскола, не може вiн задовольнити своеi жадоби, насипае скотницi, збирае землi, перетiсуе[33 - Перетесати – поставити свое клеймо, печать.] лiси, замикае гони.

А от землi Руськоi не береже князь Оскол. Сидить у дiтинцi[34 - Дiтинець – фортеця города.

] на Чорних горах, мае численну дружину, знае, що нiхто не пiдступить i не вiзьме його там. Та й кому Чернiгiв i вся Сiверська земля на завадi? Не на Чернiгiв, а на Киiв цiляться вороги – з одного боку в Оскола сидять деревляни, що тiльки й думають, як би одiрватись вiд Киiвського столу, з другого – в’ятичi, що й днесь не визнають зверхностi Киева.

А на схiд вiд Чернiгова – дике поле, печенiги. Знiме князь Оскол своi сторожi по Сейму – от i вiдкритий печенiгам шлях до Киева.

Не тiльки князь чернiгiвський Оскол такий. Три днi тому був у Киевi князь переяславський Добислав, скаржився, що налiтають i налiтають печенiги на його землю, просив пiдмоги й пожалування для себе, воевод, бояр, волостелинiв. І мусила княгиня Ольга дати пожалування над Альтою.

– Князю Оскол, – промовляе суворо княгиня, – чому не стримав печенiгiв на Сеймi, адже пройшли вони через усю Сiверську землю, були пiд Любечем i Остром, могли дiстатись i до Киева.

– Матiнко княгине, – спроквола й тихо вiдповiдае Оскол. – Налетiли печенiги з поля нагло, не самi iшли – нiби якась сила iх випирала, щити – хозарськi, мечi – грецькi, як можу я один супроти Вiзантii, хозар i печенiгiв стояти?

– Супроти Вiзантii й хозар стоiть Киiв, ти стережи в полi печенiга.

– Матiнко княгине, – скривджено каже Оскол, – поле – широке, Сейм – глибокий, сторожа стоiть на горi, печенiг скрадаеться яругами…

– Так постав сторожу, щоб печенiг не пройшов нi горою, нi яругами, плече в плече став, не токмо мене – сiверян рятуеш.

– Кого поставлю, матiнко княгине? Тяжко ратають люди в Чернiговi, Любечi, Острi…

– А ти дай землi людям по Сейму. І над Десною та Днiпром дай, нехай кожен себе береже…

– Не маю вiльноi землi по Сейму, Деснi i Днiпру. То твоя земля, княгине.

Княгиня Ольга подивилась на мужiв i бояр, поглянула на широко розчиненi дверi палати.