Святослав

Били iх Гостомисл, Кий, Щек, Хорив, князi Олег i Ігор i велике множество людей наших.

Святослав бачить, що Асмус зводиться на ноги, стоiть, дивиться вдалину. Схоплюеться i вiн, стае поруч iз вуем, дивиться на схiд… І ще помiчае Святослав, що Асмус бере його руку, тисне ii своею гарячою правицею.

– Вiчна пам’ять князям нашим i всiм людям, оже полягли за Русь! – натхненно каже Асмус.

– Вiчна пам’ять! – промовляе за ним Святослав.

І якесь дивне, велике почуття охоплюе душу княжича.

Вiн стоiть, тримаючи руку старого свого уя, i здаеться йому, що обидва вони й дружина, яка спочивае навкруг, – всi, як трави, квiти, всяке зело, виростають з цiеi теплоi, пахучоi землi, торкаючись неба, що тiльки продовжуе твердь…

– Так чому ж не б’емо ми хозар i печенiгiв? – знову запитуе Святослав i дужо, скiльки в нього е сили, стискуе руку Асмуса.

– У тебе мiцна рука, – чуе вiн у вiдповiдь, i бачить перед собою освiтлене багрянцем вогнища обличчя Асмуса, i помiчае, що це обличчя суворе, замислене.

 – Хозар i печенiгiв ми мусимо стерегтись, мусимо боротись iз ними, щоб жити… Це говорю я, Асмус, так говорить дружина, множество людей. Але е вороги й окрiм них, i цих ворогiв мусимо ми берегтись паче хозар i печенiгiв.

– Хто ж вони, вуйку, скажи?

– Цi вороги мiж нами, княжичу, вони обiкрали землю нашу, взяли поля й лiси, рiки й озера, вони збирають у скотницях своiх золото й срiбло, i це вони миряться з хозарами й греками.

– То це християне? – вириваеться у Святослава.

– Нi, такi не токмо поганцi-християне, много iх е й серед людей нашоi, iстинноi вiри. Хто забувае про Русь, а думае тiльки про себе – той наш ворог.

– То й мати моя, княгиня… – схиляеться до самого вуха княжич Святослав.

– Нi! – голосно вiдповiдае Асмус. – Наша мати княгиня – мудра, справедлива, вона перша предстательниця людей руських i перед богом, i перед усiм свiтом.

– То хто ж тодi? – запитуе Святослав.

– Мине час, – повiльно вiдповiдае Асмус, – i ти побачиш, хто, не призиваючи всуе бога, хоче добра й щастя Руськiй землi, а хто хоч i клянеться всiма богами, але робить Русi тiльки зло. Я не скажу тобi, княжичу, хто цi люди, бо ворога пiзнаеш тiльки тодi, коли зустрiчаеш вiч-на-вiч. У життi своему ти зустрiнеш iх i одразу пiзнаеш. Будь тодi безжальним, борись з ними.

– Я iх знищу, покараю… Асмус нiби не чув його слiв.