Святослав

– А коли, княжичу, побачиш, що не зможеш вистояти проти них, дай iм те, чого вони жадають – золото й срiбло, але не давай Русi, сам борись за неi… Ти – Ігорiв син, будь, як отець твiй!

– Уй Асмусе! Я робитиму, як отець Ігор, я нiколи не забуду оцiеi землi, моiх людей…

– Так i буде, княжичу! А тепер ляж, спи…

3

Ключниця Ярина жила в хлiвинi, прибудованiй до стiни терема вiд двору, де були стайнi, клiтi, медушi, стояла кухня, а в багатьох хижах i таких самих хлiвинах тулилась численна двiрня.

Але хлiвина Ярини рiзнилась вiд iнших – однi дверi ii виходили в двiр, другi ж, невисокi й вузенькi, через якi могла протиснутись тiльки Ярина, вели до княжого терема. Туди ключниця часто ходила сама, звiдти чи то вдень, чи вночi ii могла покликати, а часто й кликала княгиня Ольга.

У пiзню годину ключниця Ярина не спала. Але не тому, що боялась кличу з терема. Розчинивши дверi надвiр, сидiла вона на порозi й все думала й думала про минулий день, про червону пляму на скатертинi в стравницi.

На очi ii набiгали сльози, але вона стримувала iх. У дворi було дуже тихо, все навкруг спало, спочивало, чути було тiльки, як десь недалеко б’ють копитами об землю в стайнях конi, час вiд часу долiтали з стiни притишенi голоси нiчних сторожiв та ще вiтер з-за Днiпра тихо перебирав гiлля дерев поблизу хлiвини. Що плакати, коли нiхто не побачить слiз; до кого звернутись, коли нiхто не почуе?

А Яринi так хотiлось, щоб хтось побачив i витер ii сльози, щоб хтось почув ii гiрке слово i вiдповiв словом теплим, ласкавим, адже ждала вона цього слова, ласки, тепла все життя…

Усе життя! Як легко й просто нiбито це сказати, але скiльки було в тому життi днiв i ночей, довгих i важких лiт, горя, муки, образи i вiдчаю.

Проте горе, мука, образи й вiдчай були не завжди. Пригадай-но, Ярино, як колись у давноминулi роки поховала ти батька й матiр, що загинули в полi, i прийшла у город Киiв, працювала дiвчиною у купця Ратшi на Подолi, перейшла з купцем, коли вiн розбагатiв, на Гору.

А коли купець подарував тебе княгинi Ользi, стала княжою дворянкою.

Нi, Ярино, ти була тодi молода, радiла, коли попала до Ратшi, ощасливилась, потрапивши до княжого двору, мрiяла, молилась Перуну i всiм богам, все чогось ждала.