Святослав

Малуша, що сидiла напроти батька й поволi сьорбала юшку, не могла збагнути всього, що говорять про неi. Вона розумiла тiльки одно – iй бажають добра.

Але в Добринi, що дивився на сестру й милувався нею, дуже болiло серце – адже справдi жде ii тут, у Любечi, зла доля; що краса дiвоча, коли посагу немае.

І через те що мед трохи вдарив у голову Добринi, а хотiлось зробити сестрi добре, вiн сказав:

– А що, коли я вiзьму Малку до города?

– Що ти мовиш, сину? – навiть не зрозумiв батько.

– А те, що хочу взять Малушу до Киева.

Чи поiдеш ти зi мною до Киева, Малко? – звернувся вiн до сестри.

Вона поклала ложку набiк i подивилась на Добриню великими своiми очима. Тепер вона зрозумiла, про що йде мова. Добриня питае, чи згодна вона поiхати до Киева.

Вiдповiсти на це питання дiвчинi було нелегко: вона звикла робити тiльки те, що загадуе батько, i тепер повернулась до нього, поглянула батьковi в очi.

– Ну, Малко, – вiдповiв, пiдбадьорюючи, той, – думай сама, що робити. Чи хочеш до Киева?

– Хочу… – тихо сказала Малуша.

– Отак i буде, – сказав Добриня, – вийдемо до Днiпра, сядемо на якусь лодiю, поiдемо ми до Киева-города, станемо на Почайнi, покажу тобi Подол, Гору, де живе княгиня Ольга со княжичами, де стоять тереми iз золотими верхами, а на стiнах – воi iз знаменами, а мiдянi била б’ють та б’ють… І такi руки, як у тебе, знадобляться, – бояринею не будеш, а на боярських дворах вiзьмуть…

Мов дивну казку, слухали Микула, Вiста й Малуша розповiдь про город Киiв i ще довго отак могли би слухати, але у Добринi не вистачило бiльше снаги й хисту, i вiн кiнчив:

– То ти й збирайся, Малко… Завтра рано будемо iхати.

Уночi Малуша довго не могла заснути й все думала, що жде ii наступного ранку. Вона ще не вiрила, що Добриня сказав правду, що встане сонце i сяде вона в лодiю, попливе до Киева.

Але все це, мабуть, правда. У хижi тлiе вогнище, червонкувате його промiння освiтлюе стiни, помiст, на якому сплять батько й мати. А он лежить на лавi Добриня, недалеко вiд нього пiд стiною стоять щит, спис… Бiля Малушi лежить маленький вузлик: мати зiбрала все для неi, зав’язала в убрус кiлька пряслиць[48 - Пряслиця – камiнний грузок для ткацького верстата.

] – доведеться ж Малушi десь працювати, а що вона знае, крiм того, що прясти й ткати; поклала оберегу – маленьку фiгурку голоi жiнки з довгими руками й пухлим животиком – це Рожениця, богиня жiнок роду, вона захистить i збереже Малушу, та ще поклала харчiв.