Святослав

Раз жити на свiтi, раз i помирати, – глузуй, гридне, з людей, з себе самого насмiхайся, може, завтра ворон у полi закряче над тобою.

– Гаразд, Туре! – тихо промовив вiн. – Не винувать себе, i я тебе не винувачу. А от що робити з Малушею – не знаю. Вона в мене молода, нiде ще не бувала, сама про себе не подбае, а я куди ii поведу? У гридницю чи в нашi хижi?

– Нi, – вiдповiв Тур. – У гридницi i в наших хижах ii не покладеш: дiзнаеться сотенний, скаже тисяцькому, тисяцький воеводi, а тодi з нею хоч у прiрву… А ти, Добрине, не знаеш когось iз кузнецiв чи ремiсникiв?

– Коли б то знав…

– І я не знаю, – зiтхнув Тур.

– Що ти говориш, Туре? Туди ж i вдень i вночi ходять усi гриднi, княжi слуги.

– Правда, Добрине, – згодився Тур. – Там сестру побачать i скривдять.

Обое замовкли. Добриня безнадiйно дивився на город, на требище, де загорiлось, затанцювало довгими червоними язиками багаття. Тур дивився на небо, що починало темнiти, на голубiв, що бiлими цяточками висiли в ньому.

– А що, – опустив раптом голову й засмiявся Тур, – коли ми покладемо Малушу коло себе?..

– У хижi? – щиро здивувався Добриня.

– Та нi ж, – перебив його Тур. – У хижi не можна, покладемо ii над хижею…

– Де?

– У голубнику… – Тур простягнув руку й показав на великий голубник, що одним кiнцем своiм спирався на дах хижi, другим – на гiлку старого дуба. – Адже там, бiля голубника, е закамарок для харчiв. Взимку туди лазять княжi сторожi, а зараз нiхто не полiзе, нiхто Малушу не зачепить.

Добриня замислився. У словах Тура була правда. Тут, на Горi, всi дуже любили голубiв. Зробленi з дерева, прикритi дашками голубники для них стояли на княжих i боярських теремах. З давнiх-давен був такий голубник i над iхньою гридницькою хижею, а бiля нього закамарок, куди взимку для голубiв зсипали зерно.

Голубiв на Горi нiхто не чiпав, не iв, вони вважались божою птицею, вiльно виводились, зграями лiтали над зеленою Горою.

– Справдi, – згодився Добриня. – У закамарку iй буде непогано. Та й сотенний нiчого не скаже.

– А що йому говорити? Це ж не гридниця, а голубник. Удень гулятиме Малуша, спатиме на голубнику. Принесемо ми iй iсти й пити… Адже так, Добрине?!

– Буде так! – згодився Добриня. – Це ти добре придумав. Буде так!

І Малуша тiеi ночi спала у закамарку бiля голубника. Увечерi вона попоiла разом з братом у хижi. Вечеря була дуже смачна – юшка з рибою, пахучий хлiб.