Святослав

Дiвчинi здалося, що в словах ключницi звучить якийсь осуд. Але ключниця дивилась на Малушу такими теплими очима, голос у неi був такий сердечний, що дiвчина заспокоiлась.

– Що ж, Малко, – сказала ключниця i чомусь важко зiтхнула, – скоро свiтатиме, а в нас ще доста роботи. Ходи сюди!

Бородатий чоловiк, що порався, бурмочучи щось про себе, з цурками, дiвчина, яка пильнувала за корчажцями, здавалось, не помiтили навiть, що в хижi з’явилась ще одна iстота. Може, iм нiколи було помiчати, хто ще прийшов на пiдмогу, може, було байдуже, хто ще подiлить iхню долю.

Так чи не так, а для Малушi сталось на краще. Вона, напевне, нiкому тут не заважала, тож i для неi знайшлися мiсце й робота.

А роботи в хижi справдi вистачало. Ключниця послала Малку набрати води з джерела – одразу за хижею, дала помити кiлька корчажцiв, ночви, дерев’янi миски, ложки, загадала замести смiття в хижi, помити стiл i лави.

Малуша поралась спритно, швидко, робота нiколи не лякала ii, бо так вона з самого малку працювала ще й у матерi, в рiдному своему домi, мала вона мiцнi руки, пружнi ноги.

Коли б Малуша була бiльш спостережливою, то, напевне, помiтила б, як ключниця Ярина раз i другий глянула в ii бiк, посмiхнулась i задоволено хитнула головою.

Помiтила б вона, мабуть, i те, що коли горнцi на вогнищi закипiли, дiвчина, яка поралась бiля них, пiдвела голову, поглянула на Малушу, одвернулась, знову поглянула… І в очах у неi заграли недобрi, злi вогники.

Проте Малуша цього не бачила, не звертала уваги.

Вона думала: де ж той терем, який недавно уявляла, бiля якого була так близько? Де княгиня Ольга i рiзнi князi?

А терем був поряд! Страви на вогнищi готувались для князiв. Це були багатi, смачнi княжi страви. Ключниця Ярина пильнувала, як закипають корчажцi, але час вiд часу виходила в дверi, що вели ще до однiеi хижi. За цiею ж другою хижею Малуша побачила високу, освiтлену, блискучу свiтлицю.

Лише одну мить, замiтаючи бiля дверей, Малуша бачила свiтлицю, але й цього було досить, щоб вона зрозумiла: ото i е княжий терем, то, либонь, стравниця, там снiдатимуть княгиня Ольга, i рiзнi князi, воеводи, бояри.

І от вони прийшли. Малуша одразу помiтила, що це сталось. Там, у свiтлицi, почулись кроки й голоси, бородатий чоловiк i дiвчина, що порались бiля вогнища, схопились на ноги, до хижi швидко вбiгла ключниця Ярина.

Вона нiби аж змiнилась – вирiвнялась, посуворiшала. В руках у неi було срiбне блюдо, на якому стояло кiлька мисок.