Святослав

Поспiшаючи, Ярина пiдiйшла до корчаг, у яких варились страви, уполовником налила в миски юшки, пiсля чого повернулась до свiтлицi.

Так вона приходила кiлька разiв, приносила порожнi миски, брала в сусiднiй хижi новi, клала в них варене м’ясо, сочиво, наливала медовий узвар. І увесь цей час у свiтлицi було тихо, тiльки Ярина все ходила туди й назад. Нарештi знову почулись голоси, залунали й десь затихли кроки, а тодi Ярина повiльно вернулась до кухнi.

– Князi поснiдали, – промовила вона i важко сiла на лавi у кутку.

Малуша поглянула й не впiзнала Ярини. Важко вiддихуючи, опустивши натрудженi руки, схиливши до грудей голову, стомлена, блiда, iз зернятами поту на чолi, сидiла на лавi ключниця великоi княгинi, якимсь тьмяним поглядом дивилась на вогнище, що починало пригасати, уста ii, здавалося, щось шепотiли.

Але нiхто не почув слiв. Вже голоснiше вона сказала:

– Путшо! Пракседо! Сiдайте iжте самi.

Бородатий Путша i Пракседа, що порались бiля вогнища, сiли до столу в кутку, де горiв свiтильник, взяли миски з княжого столу, в яких залишались страви, мовчки й жадiбно, розриваючи м’ясо руками, заходились iсти.

– І ти, Малко, iж, – тихо промовила ключниця, помiтивши, що дiвчина стоiть серед хижi.

Малуша сiла й собi. Залишки з княжого столу були такi смачнi. Але iла вона мало, все поглядала на ключницю Ярину, що сидiла стомлена в куточку. Мало iла вона й через те, що вiдчувала на собi очi дiвчини Пракседи. Цi очi були хижi, злi, а чому – того не знала Малуша.

5

Добриня був задоволений. Чого могла ждати Малуша в Любечi у холоднiй, убогiй хижi батька?! А княжий двiр багатий, i дворяни – неабиякi люди, iм заздрить весь город. Пiд рукою в ключницi Ярини Малушi буде добре, вона пiдросте, збере якесь добро, може, ще й полюбиться комусь iз гриднiв тут, на Горi?!

«Нi, – думав вiн, – не по правдi дiють нашi гриднi, обзиваючи ключницю Ярину недоброю та ще й злою. Яка ж вона недобра й зла, коли так тепло зустрiла Малушу, поговорила з нею, а тепер взяла до себе, на двiр княжий».

Тому Добриня дуже зрадiв, коли, повертаючись вiд княжого терема, куди вiн одвiв Малушу, побачив коло своеi хижi якогось гридня, а придивившись, пiзнав у ньому Тура.

– Не спиш? – здивувався Добриня.

– Тiльки-но прокинувся, вийшов, – вiдповiв Тур, хоч справдi прокинувся разом з Добринею i тодi ж вийшов з хижi, стояв пiд стiною, чув, як Добриня будив Малушу, пiшов з нею.

– Я оце Малушу одводив, – сказав Добриня.