Святослав

Вони зайшли до якоiсь хлiвини, що була прибудована недалеко вiд стравницi до стiни терема. Хлiвина мала невелике, загратоване залiзними прутами вiконце, через яке знадвору вривався мiсячний промiнь. Переступивши порiг, Малуша побачила голi дерев’янi стiни, тверде лiжко, скриню бiля нього. В протилежнiй стiнi пробитi були ще однi дверi, зараз замкнутi.

– Часом i вночi кличуть до терема, – сказала Ярина, показавши рукою на дверi. – Як захочеться матiнцi княгинi. Але де менi тебе покласти? – безпорадно озирнулась вона.

– Я ляжу долi, – вiдповiла Малуша. – Звикла я й дома так спати.

– Ну, то й лягай, – згодилась Ярина, – все ж лiпше буде, нiж на голубнику.

Вона пiдняла ляду скринi, дiстала ряднину, взяла з свого ложа узголовник i дала все це Малушi.

– Стелись i спи, – ласкаво додала ключниця, – нам, унотько[52 - Унотька – дiвчинка.], треба рано вставати.

Малуша рада була лягти де завгодно. Сказали б – спала просто на землi. І зараз вона швидко постелилась, зняла постоли й пояс, подумала й вийняла усерязi iз зеленими камiнчиками, поклала все це недалеко вiд себе на землю й лягла сама на ряднинi.

Деякий час вона чула, як десь недалеко, одразу за хлiвиною, ходять люди, кiлька разiв долинули грубi голоси десь iз-за стiни, з княжого терема. Перед нею виринуло обличчя ключницi Ярини, що сидiла, одкинувшись головою до стiни, на лiжку й дивилась на мiсяць. Потiм сон пiдхопив Малушу й понiс на своiх крилах у тьмянi простори.

Ключниця бачила, як швидко заснула Малуша, чула ii рiвне дихання, але сама не могла спати.

Мiсячний промiнь повз по долiвцi, дiйшов до голови Малушi, освiтив ii блiде, спокiйне обличчя, заплющенi очi, уста, переповз ще трохи й зупинився на постолах, поясi й усерязях, запаливши в камiнцях таемничi зеленi вогники.

Ключниця Ярина довго дивилась на цi звабнi вогнi. Що вiщуе дiвчинi цей камiнь? Потiм ключниця стала на колiна, помолилась за себе i поклала хрест за дiвчину.

Малушi щастило. Ярина мала пiд своею рукою чимало дворян – у княжому теремi, бiля клiтей, скрiзь у дворi. І на кухнi в неi була дiвчина-переяславка Пракседа – тямуща, метка, напрочуд красива. А все ж ключниця приголубила саме Малушу, повiрила iй, а вiдтак зробила й своею помiчницею. Чому так сталось – хто знае, певне, полюбилась вона ключницi Яринi.