Святослав

Малуша пiшла слiдом за нею i, помiтивши, що ключниця аж хитаеться, кiлька разiв подавала iй руку: вона боялась, що стара жiнка впаде.

Поратись того дня ключницi Яринi було дуже важко. І сталось все зовсiм не так, як гадала Малуша. Вони всi разом вчасно приготували страви; коли князi увiйшли до стравницi, iм, як i завжди, назустрiч рушила Ярина, але одразу ж повернулась, сказала:

– Малушо! Іди за мною i роби, як я говорила.

Малуша зрозумiла, що iй доведеться вийти до стравницi, швидко причепурилась, пiшла слiдом за ключницею.

У стравницi вона стала бiля порога, низько, як велiла Ярина, вклонилась княгинi й княжичам, потiм пiдвела голову.

Вона вперше стояла так близько перед княгинею й княжичами. Було страшно, але Малуша примусила себе дивитись в обличчя княгинi, побачила сиве волосся, гострi очi, стиснутi уста.

– Як тебе звуть? – запитала княгиня.

– Малуша, – вiдповiла дiвчина.

– Що ж, спробуемо, – промовила княгиня. – Наша Ярина хвора, нехай вже буде там, на кухнi, а ти порайся тут, у стравницi.

Малуша ще раз низько вклонилась князям.

І вона цього дня робила все так само, як i Ярина, а може, й краще, бо довгий час стежила за старою ключницею, мала мiцнi руки, швидкi ноги.

Подаючи страви й приймаючи посуд, Малуша спочатку вiдчувала на собi гострий погляд княгинi Ольги, розумiла, що вона слiдкуе за нею. Молода дiвчина нiяковiла, тремтiла, боялась, бо знала, що вiд одного ii невдалого руху, найменшоi помилки залежить життя, щастя. І все ж вона владувала собою, швидко, метко, легко, нечутно бiгала з стравницi до кухнi, носила снiданок, приймала посуд.

Нарештi вона помiтила, що княгиня вже не слiдкуе за нею, i iй стало набагато легше, вiльнiше. Наприкiнцi ж снiдання княгиня обернулась до неi, сказала, нiби гривну подарувала:

– Либонь, ти зумiеш, дiвчино, працювати. Так i роби надалi.

І навiть Ярина, що сидiла й спочивала в кухнi увесь час, поки молода ii помiчниця прислужувала князям, сказала iй, коли стравниця спорожнiла i коли всi вони – Путша, Малуша, Пракседа – сiли снiдати:

– Що ж, Малко, урок ти витримала.

Так тепер i буде. А коли б то ти знала, – додала вона, – як важко потрапити робi до стравницi, а ще бiльше – служити князям. Колись, ще за князя Олега, коли я сюди прийшла…

Ярина не кiнчила своеi думки, бо раптом сталось щось незрозумiле й дивне: дворянка Пракседа-переяславка, що замислено сидiла за столом, сьорбаючи юшку, випустила з руки ложку, якось дивно хлипнула, схопилась i притьмом вискочила з кухнi.