Святослав

Вiн ставив тiунiв, ябетникiв i мечникiв на покорм по хижах i велiв давати, поки вони стоять, по барану або ж гов’яда на тиждень, по двi кури на день, а ще й хлiба, пшона, сиру, меду, гривню за в’iзд i окремо за виiзд.

Весь нiмiла – не мали чого дати князевi, страшний був покорм, бо в самих нiчого iсти; у дворах не тiльки баранiв чи гов’яда, а й кур немае.

Однак знаходили, несли, давали – все на двiр по посадника Бразда. Краще вже нехай вiн мае справу з тiунами, ябетниками, нiж ходитимуть тi з двору до двору.

Проте Бразд втiшав людей, говорив, що за все це вони сповна одержать подяку – дань на вiйнi, честь вiд князя, славу на Русi.

Сам же Бразд не мiг мати данi вiд ворога, честi вiд князя, слави в землi, i про це вiн не раз говорив волостелину своему воеводi Кожемi. Бразд говорив не тiльки про це, прикладаючи руки до серця й пiдiймаючи очi д’ горi. Вiн нарiкав, що в цей важкий час i йому, i волостелиновi Кожемi однаково – данi вони не матимуть, бо не ходять на бранi, честi вiд князя не здобудуть, бо, крiм них, е багато волостелинiв, посадникiв, а де вже iм обом думати про славу в рiднiй землi?

Розумiючи все це, Бразд дбав, щоб життя волостелина було кращим, i кожного разу, коли приiжджав до волостi, привозив Кожемi дарунок – сотню вевериць[54 - Вевериця – горностай.

], кiлька кадей меду, кiлька кругiв воску, додаючи до цього ще й мiх з кунами, резами чи, коли траплялись, динарiями або солiдами.[55 - Куни, рези – древнi руськi грошi, динарii – арабськi, со лiди – грецькi.]

Кожема приймав дарунки нiбито неохоче.

– Добре, – говорив вiн, – вiзьму, либонь, бо… – вiн схиляв свою голову ближче до Бразда й таемниче шепотiв: – бо мушу дати щось i князю чернiгiвському… У нього, знаеш, також – нi данi на бранi, нi честi вiд князя, нi слави на Русi.

– Хiба ж я не знаю, – посмiхався на це Бразд. – Саме тому я додав трохи динарiiв.

Волостелин Кожема, звичайно, говорив правду: князевi чернiгiвському вiн мусив дати багато, князь вимагав вiд Кожеми дедалi бiльше й бiльше. І Кожема йому давав, як i всi волостелини.

Звичайно, князь чернiгiвський не забував i Кожему – на шиi у волостелина була не срiбна, а золота гривна, знамена[56 - Знамено – тут знак, герб.]. Кожеми – око з трьома рисами й променями над ним – все частiше й частiше можна було зустрiти на полях, в лiсах, на гонах над Десною.

Кожема ж, бажаючи допомогти своiм посадникам, дозволяв усiм iм, а також i Бразду, мати своi знамена.

– Яке ж знамено хочеш ти мати? – запитав вiн у Бразда.