Святослав

] з горловиною вгорi, з дiрками для сопел у денцях, засипали туди вперемiш з вугiллям руду, накладали пiд домницi сухих дров, мiхами через сопла нагонили дух. І пiсля довгих годин гасили вогонь, розбивали домницi, де вже була не руда, а криця.[60 - Криця —залiзо.]

Що робилося в домницях, коли закипала руда, чому червонкувата жорства з болота перетворювалася в залiзо, чому з цього залiза, коли його знову розпекти й загартувати у водi або, ще краще, в сечi чорного цапа, виходить оцел[61 - Оцел – сталь, криця.

Через те в ночi, коли варилось залiзо, на берег Днiпра виходили тiльки старiйшини та кузнецi. Усi ж люди оддалiк дивились, як палае вогонь пiд домницями над Днiпром, як червонi вiдблиски його грають на плесi, вiдсвiчуються в хмарах, що низько звисли над рiкою.

– Сварожичi варять залiзо, – говорили люди й намагались побачити, як боги сходять на землю, допомагають кузнецям.

У такi ночi й середульший син Анта дивився на далекi вогнi, хотiв бути там – разом з богами й кузнецями.

Бачив вiн пiзнiше, як уже на дворi в корченицi[62 - Корчениця – кузня.] кузнецi робили всiлякi речi: серпи й мечi, лемешi й шоломи, ножi й пiдкови. А були в роду й такi кузнецi, що вмiли виливати не тiльки з крицi, а й з золота та срiбла лунницi й усерязi, обереги, перснi, – добрi майстри були в Любечi, як i скрiзь на Русi.

Для середульшого сина Анта не було бiльшоi розваги, як пiти до корченицi, сiсти там у куточку, дивитись, як кузнецi сиплють вугiлля в горна, надувають мiхи, розпiкають крицю, б’ють, крутять, перекручують на ковадлi, роблять з неi всiляку кузнь. За те, що цей середульший син день i нiч сидiв у корченицi, його й Сваргом прозвали, – адже бог Сварог, як його уявляли люди, був весь у вугiллi, чорний, страшний. Ім’я Сварг для чорнявого, з гострими темно-карими оченятами хлопця цiлком личило.

Але незабаром тут, у Любечi, покинули варити залiзо. Точилися жорстокi бранi – князь Ігор кiлька разiв ходив на Царгород, разом з ним ходили сiверяни, пiзнiше примучували деревлян. І тодi дуже багато людей з Любеча пiшло на брань, а мало повернулось. З тих, що повернулись, нiхто не пiшов на старе городище, розтеклися гнiздами понад Днiпром, поставили своi хижi. Не стало й кузнецiв – вони були смiливi люди й полягли головами.