Святослав

Та й сам Сварг не мiг з дитячих рокiв цього пам’ятати. Але немарно бував вiн у Киевi, придивлявся до роботи спритних киiвських кузнецiв.

Тепер йому знадобився й лiс, що рiс бiля самоi хижi. Разом з людьми вiн звалив чимало дубiв, напалив вугiлля.

В одну з ночей з усiх гнiзд Любеча побачили, як пiд лiсом, там, де йде шлях на Остер, спалахнув вогонь. Думали, що це, може, крийте нас боги, загорiвся лiс, повисипали з хиж i землянок, щоб бiгти й гасити пожежу.

Але не пожежа то була – там, пiд лiсом, недалеко вiд корченицi Сварга, горiли три вогнища.

Нiхто не пiшов до лiсу. Уже здавна чули, що кузнецi – то страшнi люди. А в цю годину, коли вони варили залiзо разом iз своiми сварожичами, й поготiв страшно було до них пiдступитись.

Вiдтодi кузнець Сварг час вiд часу iздив i брав руду, розкладав вогнища попiд лiсом, варив залiзо. Тепер вже любечанам не доводилось везти з Киева-города шматки крицi, щоб кувати з них лемешi, серпи.

Про самого Сварга йшло дедалi бiльше чуток. Колись, говорили люди, на отчому городищi, де зараз лишився Антiв Микула, варили гуртом залiзо, з кузнецями були всi сварожичi, пращури дому. Але тi кузнецi повмирали, сварожичi одвернулись, пращури пiшли в лiси чи поля.

А Сварг зумiв скликати пращурiв, вiн добився до сварожичiв, вiн один на весь Любеч вмiе варити залiзо, але знае не тiльки це – вiн все знае, все може, все вмiе, – страшний, однак дуже потрiбний чоловiк.

До Сварга йшли тепер кувати, варити, загартовувати всяку кузнь. На дворi в нього було кiлька коней, бикiв, корiв i два чорних цапи – гартувати залiзо. В корченицi його була не тiльки всяка кузнь. Вiн мав трави, всяке камiння, обереги, причари.

5

Микула не мiг зрозумiти, чому все йдеться на зле. Але нещастя, як пiзньоi осенi жолуддя з дуба, сипались i сипались на нього.

Здавалося, вiн жив по правдi, вчасно приносив жертви богам, ранiше нiж самому щось з’iсти кидав у вогнище перший кусень чурам, але нiхто тепер йому не допомагав, життя важчало, двiр убожiшав, йшлося зовсiм на зле.

Звичайно, смерть Анта завдала великоi й непоправноi шкоди роду. Поки старий жив, всi до Микули ставились з пошаною, нiхто його не чiпав i нiхто йому не шкодив.