Святослав

А людей, крiм Микули, не було.

Тодi вiн зробив кiлька швидких крокiв уперед, вихопив iз-за пояса свiй гострий топiр – бойовий топiр старiйшини Анта – i почав рубати, стесувати з дерева знамено… Тiльки тодi, коли око трiсками осипалось на росяну траву, отямився Микула. І побiг геть вiд бортневого мiсця, в нетрi. Поперед нього пiдiймались i мчали, ламаючи гiлля, над самою головою пролiтали з криком сполоханi птахи. Вiн помiтив, бiжачи, зелений вогник, що, напевно, горiв над кладом. Але не зупинився, аж поки не вибiг на кручi до Днiпра.

– Що з тобою було? – запитала Вiста, побачивши його стомлене, блiде обличчя.

– Нiчого! – вiдповiв вiн. – Тiльки я не знаю вже, як менi й жити?!

Роздiл п’ятий

1

Ярина пiсля багатьох днiв хвороби одужала, але незабаром знову злягла, i то дуже важко. Тепер у неi не було гарячки, вона не кашляла, але не мала сили встати, не виходила на кухню. Цiлими днями лежала, не промовивши й слова, нiби щось уперто думаючи, часом скаржилась, що iй нiчим дихати й що в неi зупиняеться серце.

Малуша працювала сама – на кухнi, в стравницi, бiля клiтей, комор, медуш, бретяниць.

За князями iй не вистачало часу, щоб як слiд доглянути ключницю. Уранцi вона залишала iй пити, iсти, вдень раз чи два забiгала, щоб чимсь допомогти старiй, i знову зникала. А були днi, коли вона жодного разу не могла заглянути до Ярини. І тiльки пiзнього вечора, не чуючи нi нiг, нi рук, переступала порiг, говорила винувато:

– Аж ось коли я прийшла, матiнко Ярино!

– А я спала, – вiдповiдала на це Ярина.

Одного разу, повернувшись увечерi до хлiвини, Малуша так само зупинилась на порозi, сказала:

– Я прийшла, матiнко Ярино!

– Добре, Малушо! – почула вона тихий голос. – Дай менi води… Щось менi дуже погано, Малушо.

– То, може, я когось покличу?

– Нi, не треба… Дай менi води i спи. Ти стомилась, тобi треба заснути.

Малуша довго не спала, слухала, як важко дихае ключниця Ярина, i потiм заснула.

Прокинулась вона рано, як звичайно, i одразу ж кинулась до Ярини.

Мертва, холодна Ярина лежала так, як спала, – на правому боцi, поклавши пiд голову руку…

Перелякана Малуша прожогом вискочила з хлiвини, пiдбiгла до сторожiв, якi саме сходили з городницi, розповiла iм, що сталось. Сторожi пiшли одразу ж до тисяцького.

Але нiч iшла, збiгав час, а на кухнi було так багато роботи.