Святослав

І Малуша зайшла на кухню, побудила дворян, сама принесла гов’яда, зерна, рiзного зiлля, помила посуд, запалила свiчки й прибрала все в стравницi.

Коли княгиня з княжичами, воеводою Свенелдом, боярами i священиком зайшла до стравницi, Малуша iх зустрiла поклоном i, схлипнувши, сказала:

– Матiнко княгине! Ярина померла!

– Я знаю, Малушо! – вiдповiла княгиня й звернулася до священика: – Я вже сказала, що робити. Поховаемо ii, отче, на Воздихальницi, де лежать християни.

Снiдали в мовчаннi. За вiкном тьмяно народжувався свiтанок, примеркали, жовтiшали вогнi свiчок.

Малуша увесь час думала про несподiвану кончину Ярини. Сльози набiгали й набiгали iй на очi. Але нiхто в стравницi не бачив, як плаче Малуша. У мовчаннi поiли, священик пiсля того помолився, всi встали й вийшли.

Тiльки княгиня на якийсь час лишилась у стравницi.

– Малушо! – покликала вона.

Малуша стала перед нею.

Княгиня Ольга подивилась на дiвчину, на чудове ii обличчя, вкрите гарячими рум’янцями, темно-карi очi, окинула поглядом гнучкий, тонкий ii стан, тугi груди, дужi руки.

– От i немае Ярини, – промовила княгиня. – Що ж, Малушо, будеш тепер ти менi допомагати. Зайди до мене в терем, у свiтлицю, скажу, що маеш робити.

2

Пiсля смертi Ярини княгиня Ольга якийсь час тримала ключi в своiх руках. Припоручати iх комусь iз своiх родичок не хотiла – завидющi всi вони, жадiбнi, тiльки й думають, як би щось привласнити. Дати ключi комусь iз дворян боялась: молодi, тi самi, може, побояться, так iншi за iхньою спиною все розтягнуть.

А добра в княгинi було багато. Що б вона була за княгиня, коли б його не мала! Дiди й прадiди ii, що сидiли на Киiвському столi – а княгиня Ольга по закону вважала себе iх спадкоемицею, – не одразу зiбрали це добро, кров’ю здобували його в далеких походах, спотружались, встановлюючи уклад i даючи лад своiй землi. Та навiть ii чоловiк, князь Ігор, беручи дань з деревлян, за це полiг.

Княгиня Ольга теж брала дань, пiзнiше поставила уроки й устави.

Киiвський князь – глава племенам i землям, вiн заступник всiх людей перед богом, вiн i воевода, коли хто нападае на Русь.

Але щоб тримати лад у землях, бути готовим одбити ворога, якщо вiн посягне на Русь, годувати, поiти й одягати дружину, будувати город, ставити сторожу, ще й складати богам жертву – для цього киiвському князевi треба було мати багато добра, вiн мусив бути багатшим вiд iнших князiв.