Святослав

Знамена княгинi Ольги стояли на багатьох i багатьох полях понад Днiпром i Десною, знаменом ii перетесано було багато лiсiв, ii гони були на рiках, перевесища в лiсах. А крiм того, мала вона й княжi двори, весi, – багато тiунiв княгинi Ольги трудилися, щоб взяти з всього цього князевi – княже, а собi – свое.

Немало багатств i скарбiв було й на Горi – в свiтлицях, палатах, клiтях, коморах, скотницi княжiй. Треба ж було княгинi тримати в руках цi багатства.

І навiть ставши християнкою, Ольга не змiнила своiх переконань.

Княгиня багато свого багатства довiряла ключницi Яринi. І як iй було не довiряти: прожила Ярина весь свiй вiк на Горi. Робою туди прийшла – ключницею стала. Знала вона князя Олега, колихала Ігоря, Ольгу зустрiла ще замолоду. І все берегла, стерегла, як справжня господиня.

Коли Ярина померла, зайшла княгиня до ii хлiвини, бiля тiла постояла (як не кажи, а прожила в цiй хлiвинi Ярина, служачи князям, бiльше як пiвста лiт), а тодi вiдкрила ляду ii скринi.

Нi, такоi ключницi, як Ярина, вже не матиме Ольга. У скринi ii не було нiяких скарбiв. Тiльки звичайнi сорочки, кiлька спiдниць, дещо з теплоi одежi та ще два сувоi полотна, якi Ярина виткала власними руками.

– Вiзьмiть полотно в клiтi.

Княгиня дуже уболiвала за Яриною. А тодi взяла собi в помiчницi Малушу. Вона не думала робити ii ключницею – нi, Малуша була надто молода для такоi роботи. Княгинi просто чомусь подобалась ця дiвчина, щось у нiй викликало приязнь, довiру.

Малуша, як швидко переконалась княгиня, виявилась доброю помiчницею. Вона увесь день поралась на великому господарствi, iшла вiд клiтi до клiтi, з медушi в медушу, брала все, що було треба, в кiнцi дня приходила до терема й клала перед княгинею ключi. Нi, княгиня не помилилась, взявши Малушу до терема, – тямуща вона, чесна, такiй весь терем можна припоручити.

Через це само собою так вийшло, що одного разу увечерi, коли Малуша взяла з клiтей все, що велiла княгиня й що потрiбно було для снiдання, а потiм прийшла до неi в спочивальню й поклала ключi на лаву, Ольга сказала:

– Ти вже iх тут не клади.

– А де покласти? – не зрозумiла Малуша.

Княгиня була дуже стомлена, вона сидiла на ложi, спочивала й щось уперто думала.

– Важко це менi, Малушо! – промовила, зiтхнувши, вона. – Думай над тим, що кому дати! Нi, Малушо, у мене й так багато дiла. Сама вже подумай, що треба робити в теремi.