Святослав

І не тiльки княгиня Ольга, всi в княжому теремi так: зовнi – ласкавi, на людях – сердечнi, справедливi, щирi, а в життi – в своiх покоях, свiтлицях, опочивальнях – зовсiм не такi. Малуша боялась родичiв княгинi, воеводи Свенелда, священика, усiх, усiх.

Боялась вона й княжичiв – синiв княгинi Ольги, особливо Святослава. Менший княжич Улiб завжди був ласкавий з нею, дивився на неi веселими очима, в яких грали блискучi вогники, говорив слово – наче щось дарував. Тiльки Малуша не вiрила йому.

Зовсiм не такий був княжич Святослав. Малуша не розумiла його. Вiн був суворий, навiть на матiр – княгиню – поглядав сердитими очима. Малуша не раз чула, як вiн перечить iй, ую Асмусу, особливо Улiбу.

І до Малушi вiн ставився так само. Ну хоч би колись сказав iй, як Улiб, тепле слово, хоч би колись подякував, зрештою, хоч би подивився на неi ласкавим оком. Нi, не такий княжич Святослав. Вiн не озветься теплим словом, вiзьме – не спитае, хтось йому щось дасть – не подякуе, а тiльки що – нагримае.

Якось Малуша прибирала вранцi в його свiтлицi. Здаеться, чого ще треба: пiдмела, витерла кожну порошинку, ложе застелила так, що й мачинку було б видно, пiдлогу вимила – все в свiтлицi заблищало.

Але княжичу Святославу однаково не догодила. Вiн, поки прибирала Малуша, увесь час стояв бiля вiкна, дивився на Днiпро, часом спiдлоба позирав на неi.

– Доки ти будеш прибирати? Чого згинаешся, навiщо?

Перелякана його криком, Малуша випорснула з свiтлицi, зупинилась у сiнях i заплакала.

І раптом почула позад себе кроки. Оглянулась – княжич Святослав. Хотiла тiкати – вiн заступив iй шлях.

– Ти чого плачеш?

– Я не плакала, княжичу, ей-Перун, не плакала.

Вiн подивився на неi очима, в яких було презирство, й осудження, i крихiтка ще чогось, чого не могла зрозумiти Малуша.

– Гей, ти, дворянко! – сердито промовив Святослав. – Не плач! За чим, за чим ти ллеш сльози?

Вiн пiшов, i Малуша бiльше не плакала. Крий боже, скаже Святослав слово княгинi. Вiн страшний, не такий, як усi, його слiд стерегтись бiльше вiд усiх.

І пiзнiше вона завжди боялась його. Особливо коли зустрiчала в темних сiнях терема або в присмерках десь на дворi.