Святослав

Роздiл шостий

1

Княгиня Ольга зробила, що замислила, – навеснi 957 року вирушила до Константинополя.

Їхати туди вона могла двома шляхами: суходолом, через землi тиверцiв i угличiв, i далi через Болгарiю або ж Днiпром i Руським морем[67 - Руське море – древня назва Чорного моря.], як звичайно iздили купцi i гостi.

Вона вибрала другий шлях. Ним можна було дiстатись до Вiзантii безпечнiше й швидше. Старiй княгинi i всьому ii почту легше було iхати в лодiях, анiж на конях, бажаючи добра й тишi Руськiй землi, хотiла вона говорити не з болгарськими каганами[68 - Каган – князь.

], що виконують волю Константинополя, а з самими iмператорами.

До далекоi цiеi подорожi княгиня готувалась ще з зими: сама одiбрала для iмператорiв i для кого буде надоба дари великi – хутра, риб’ячий зуб, золотi й срiбнi емалi, бобровi пахощi, а про запас кiлька мiхiв з диргемами, кунами, резами. Взимку ж для княгинi й почту ii на Почайнi посмолили, пiдняли насади й зробили зверху настили на кiлькох лодiях; у кiнцi зими воевода Свенелд послав тисячу воiв у поле над Днiпром, щоб стерегти пороги, коли iх минатиме княгиня, а далi проводжати ii понад лукою моря аж до краю земель тиверцiв i землi угличiв.

Довго думала княгиня й над тим, кого iй взяти з собою в далеку дорогу. Не на брань вона iхала, а для хитроi й мудроi розмови, в час якоi напохватi треба було мати людей тямущих i бувалих.

Зваживши все, велiла вона готуватись у дорогу дванадцяти слам, п’ятдесяти купцям ще й п’яти тлумачам, якi красно вмiли говорити язиками грецьким, франкським i латинянським.

Крiм того, аби не думали iмператори грецькi, що киiвськi князi не мають нi роду, нi племенi, запросила вона iхати з собою ще й родичок своiх – посестрин[69 - Посестрини – двоюрiднi сестри.], нетiв[70 - Нетi – племiнники.] ще й жон князiв чернiгiвського й переяславського.

Тi тiльки цього й ждали – шили всю зиму рiзноликi убори, чоботи з зеленого й червоного хза, все примiряли, все одна перед однiею вихвалялись: «От яка я, от де Царгород здивуемо!»

А княгиня Ольга по терему ходила, посмiхалась, думала:

«Заждiть! Якоi ви заспiваете, коли вас колихне море Руське!»

Ще велiла княгиня Ольга ключницi Малушi, щоб та одiбрала десять дворянок, i то найкраснiших, здорових, метких.