Володимир

Десь серед ночi почувся удар i сплеск, либонь, скинувся сом, недалеко на рiвному плесi щось зарябiло, там виринають з глибин, зупиняючись табунами, дивляться крiзь товщу вод на мiсяць величезнi рибини. Води днiпровi линуть i линуть мiж берегiв, темнi лiси стоять над ними, у туманах далина.

Не тiльки Микула дивиться на цей дивний свiт, серед ночi вiн побачив i витязя iхнього роду – старiйшину Воiка. Вiн стояв – закам’янiлий воiн у шоломi, бронi, з мечем бiля пояса – тут, над Днiпром, на могилi, так давно, що не тiльки ноги, а й руки вросли, в’iлися в землю, весь обрiс травою, зеленкуватий мох, затягнувши всi шпари в каменi, обволiк, як платном.

Тiльки обличчя воiна було чисте, таке, мабуть, як i в живого i яким витесали його колись майстри-каменярi, – широко розплющенi очi, брови, як стрiли, великий, широкий на кiнцi нiс, товстi, випнутi уста, – такий вiн дивився вiки й цiеi ночi на Днiпро, затоки, луки, лiси. І Микула навiть зрадiв, що дивиться на чудовий свiт разом з древнiм витязем-старiйшиною.

Роздiл другий

1

Василевс[10 - Василевс – iмператор.] Схiдноi Римськоi iмперii Іоанн Цимiсхiй хворiв довго й тяжко. Вiдтодi як вiн повернувся з далекого походу в Азiю, страхiтлива невблаганна хвороба руйнувала й руйнувала його тiло, iмператор не мiг iсти, втратив сон, висох. Дивно було, як вiн ще й досi живе на свiтi.

Вiд iмператора майже не вiдходила жона його василiса Феодора, проедр[11 - Проедр – перший мiнiстр.], постiльничий Василь, не виходив з Великого палацу днi й ночi.

До iмператора приводили кращих лiкарiв Константинополя, iх везли з далекоi Сирii, Венецii, Амальфи, проте вони не могли виявити причини хвороби iмператора, а вiдтак не знали, якими лiками й знадоб’ями його лiкувати.

Один тiльки лiкар – це був славетний Уне-Ра з Єгипту, – здавалося, розгадав таемничу хворобу iмператора. Оглянувши висхле, кiстляве тiло Іоанна, вiн довго розпитував, коли iмператор почув себе недобре, що в нього болить…

– О, я розумiю… – прошепотiв лiкар Уне-Ра.

Проте, пiймавши на собi погляд проедра Василя, що стояв бiля ложа iмператора, вiн знiтився й замовк. Звичайно, тут не годилось говорити про хворобу.

Пiзнiше, коли вони залишилися один на один з проедром Василем, той запитав:

– Ти, лiкарю, знаеш, що це за хвороба?

– Так, – вiдповiв лiкар. – Очi, печiнка, серце, колiр шкiри пiдказують менi, що iмператору дали…

– Чому ти замовк? – зашепотiв проедр.