Володимир

– А навiщо кров? Золотом, проедре, а коли до цього додати ще й жону, можна досягнути бiльше, нiж на бранi…

10

Над самим берегом Тiбру, на кам’янистому пагорбi Ватиканi, оточена ровом i валами, стоiть похмура кам’яна споруда з вежами, високими стiнами, мостом, що пiдiймаеться на нiч, важкими залiзними ворiтьми.

Такi ж споруди видно й на iнших горах – Авентiнi, Квiрiналi, Капiтолii, – всi цi фортецi охороняли колись древнiй Рим, що розкинувся понад Тiбром i в долинах, його величнi храми, палаци, форуми, базилiки, пам’ятники, багатства.

Та споруда на Ватиканському пагорбi над Тiбром – це не тiльки фортеця – колись пiд ii стiнами точились жорстокi боi, лилась людська кров, нинi ж тут живе з своiм конклавом намiсник Бога на землi – Римський Папа.

У пiзню годину ночi ще один папа, на цей раз Бенедикт VII, не спить, вiн сидить i розмовляе з епископом Львом, який тiльки ввечерi прибув до Рима з Константинополя, куди iздив потай як купець.

– Отже, iмператора Іоанна не стало…

– Так, всесвятiший, Господь Бог покликав його до себе.

– Певен, що Господь Бог вiддасть його душу тiльки дияволу. Цей вiрменський полководець наробив нам стiльки лиха в Середземному морi, як нi один iз iмператорiв Вiзантii. Отже, зараз на престолi в Константинополi сидять Василь i Костянтин.

– Над ними стоiть все той же проедр Василь.

– О, – посмiхаеться папа, – цей проедр – хитра лисиця, але вiн не поведе легiонiв, як Іоанн.

– Це правда, – згоджуеться епископ, – вiн, звичайно, не поведе легiонiв, але в Константинополi я чув, що проедр Василь дав волю кесаревi Борису й той уже виiхав до Болгарii, а на Русь вiн збираеться послати своiх слiв i епископiв.

Єпископ замовкае. У палатi, де вони сидять, пануе тиша. Через якийсь час чути дзвiн нiчноi сторожi на вежах Ватикану, ось долинули такi ж, глухiшi, звуки – вiдгукнулись Квiрiнал, Капiтолiй… Пiзно, скоро, либонь, i свiтатиме, епископ нестерпно хоче спати.

Але папа не вiдпускае його, схилившись на стiл, думае.

Зовнi нiщо не виказуе, якi важкi й складнi турботи бентежать душу найсвятiшого, на безбородому, висхлому, блiдому обличчi не ворушиться жоден м’яз, очi в папи примруженi, на тонких синюватих вустах лежить м’яка посмiшка.

У головi папи пролiтае тисяча дум, старече його серце часто колотиться вiд напруги, схованi пiд скатеркою стола пальцi стискуються й стискуються в кулаки.

З Ватиканського пагорба видно вдень гори, долини, Рим.