Володимир

У Золотiй палатi почувся шепiт воевод i бояр, – вже хто-хто, а вони знали, як берегли мир i любов з Руссю iмператори: он на стiнi палати висять посiченi шаблями ромеiв доспiхи князя Ігоря, щит i меч князя Святослава, скiльки кровi пролито на сiчах з ромеями, скiльки кiсток тлiе в пiсках над Руським морем, над Дунаем, у Болгарii! О руськi люди, рiдна земля, чи чуете ви нинi ромеiв?!

Князь Ярополк дивився на багатi дари, що лежали перед ним, гордо сидiв на столi отця свого, це з ним говорять василiки iмператорiв…

І утверждаеться, множиться мир з Вiзантiею – купцям грецьким дозволяеться торгувати не тiльки в Киевi, а в усiх городах Русi, киiвський князь дасть iмператорам военну помiч, аще виникне в цьому потреба…

Князь Ярополк у цьому мiсцi зупиняе василiкiв, що старанно записують ряд[45 - Ряд – умова, договiр.

– А коли буде надоба, – каже вiн, – iмператори ромеiв мусять допомогти й Киеву, дати воiв з хеландiями, грецький вогонь[46 - Грецький вогонь – запалювальна рiдина.

Василiки оторопiли: Вiзантiя не раз уже укладала ряд з Руссю, це iмператори жадали, аби Русь збройно допомагала Вiзантii, киiвськi князi ж нiколи не просили ще допомоги в ромеiв.

Проте василiки посмiхаються й записують до харатii те, що просить князь Ярополк. А далi говорить василiк епископ Никодим, вiн просить князя Ярополка ствердити християнську епархiю на Русi, встановлену ще патрiархом Фотiем.

Ярополк вагаеться – християнин, оточений боярами, воеводами, купцями, бiльшiсть яких також, ще з часiв Ольги, – християни, вiн радо ствердив би встановлену Фотiем Киiвську епархiю.

Та вiн знае, що патрiарх Фотiй дiяв самочинно, не питаючи згоди киiвських князiв, через що князь Ігор, Ольга, Святослав обурювались i кляли Вiзантiю.

Ярополк знае й те, що Гора молиться Христу, всi ж землi Русi, людiе ii моляться богам старим, дерев’яним i не приймуть християнства.

– Я не знаю про епархiю Фотiя, – хитро каже Ярополк, але одразу ж додае, що на Русi е чимало християн i що вiн сам християнин, тому дозволяе грецьким священикам поширювати свою вiру над Днiпром, – а це вже зрада Русi, князь Ярополк ламае слово батькiв, вiдкривае дверi до Русi найлютiшому вороговi.

Так говорить князь Ярополк з василiками ромеiв у Золотiй палатi, пiсля чого запрошуе iх на обiд у стравницю.