Святополк ІІ Ізяславович

Цiнував кожну рослину, тварину, комаху – як творiння Всевишнього.

Сад, до якого вони зайшли, ще тiльки формувався. Тут були звичнi для Русi грушi, яблунi, сливи, привезенi з Вiзантii горiхи, переданий з Херсонесу кизил. Проглядалося чiтке розмiщення рослин, вiдповiдно до плану, вiдомого лише отцю настоятелю.

– Я, власне, про що хотiв поговорити, отче Несторе, – почав iгумен. – Перечитав твоi записи Житiя отця нашого Феодосiя Печерського i зрозумiв: ми повиннi зробити бiльше.

– Про що Ви, отче?

– Менi здаеться, що не залежно вiд того, з якою шанобою ми ставились би до загальних християнських святинь, необхiдно придивитися до своiх, – iгумен Іоанн на деякий час замовк, обмiрковуючи, наскiльки можна вiдкритися перед ченцем, повiдати, що його турбувало вже багато рокiв.

– Я теж такоi думки, – допомiг iгумену Нестор, – Ви про Пантеон Руських святих?

– Так.

Ідея створення Пантеону Руських святих не була новиною, та вона завжди наштовхувалася на величезний спротив з боку Царгорода. Духовна влада – рiч могутня, i греки це добре розумiли.

Недарма з часiв утвердження християнства на Русi був лише один руський митрополит – Іларiон.

– Зараз слушний час. На митрополичiй кафедрi знову руський, до того ще й виходець iз Печерського монастиря. А головне, Владика Єфрем – людина розумна i вiддана державi.

– Але, отче настоятелю, – Нестор пiдвiв очi на iгумена, – подейкують, що новий князь не дуже схильний до вiри християнськоi i ченцiв не жалуе.

– Я теж таке чув, але сам нiчого сказати не можу.

Зустрiнуся з ним найближчим часом, тодi й будемо знати достеменно. – Ігумен поклав по-батькiвськи Несторовi руку на плече. – У будь-якому разi треба тобi, отче, сiдати i писати про житiя святих наших, про братiв-страстотерпцiв Бориса i Глiба. Про преподобного Феодосiя ми вже маемо, твоiми отче Несторе зусиллями. Вiзьми ще раз передивися оповiдь про перенесення його останкiв з Дальнiх печер до Успенського собору, тим паче, ти й сам у цьому брав участь. Пиши про чудеса, не скупися на слова. І, звичайно, записуй подii, бо так i немае у нас до сьогоднi правдивоi iсторii. В iнших землях е, а у нас розкиданi хронiки, якiсь уривки. Але розмова мiж нами. Зрозумiв?

– Звiсно.

– Ще одне: ось, вiзьми сувiй – це моi записи подiй i вчинкiв. Приведи iх до ладу та перепиши начисто – хочу князю показати.

– Дякую, отче, за скарб цей.

– Ну, от i добре. Іди з Богом, займайся справами, а я ще тут походжу, помiркую.

– Благословiть, отче.