Святополк ІІ Ізяславович

На обличчi з розкосими очима випиналися рiзкi вилицi.

Ілiарта сидiла на невисокiй кобилi показово рiвно. Вiдразу впадало в око: вмiння вправлятися з кiньми – це вроджене. За княжною на невеличких, пружних конях iхало чоловiк двадцять челядникiв Тугорканових, ще четверо возсiдали на двогорбих верблюдах. Всi вони вперше прибули до такого великого мiста. Були настороженi, постiйно озиралися. Особливе мiсце в почтi займав шаман. Вiн i двое його помiчникiв огородили себе частоколом з кiсток тварин, окремо на возi лежали трое степових вовкiв, з туго перев’язаними про всяк випадок пащами.

Шаман iхав окремим возом i всiм виглядом пiдкреслював свою винятковiсть. Останнiми у процесii тарабанилися двое тлумачiв: Святополкiв – Григiр i Тугурканiв – Курул.

Зупинилися перед в’iздом. Наперед вийшов шаман, одягнутий у вовчу шкуру, з розмальованим обличчям, обвiшаний кипчацькими оберегами з кiсток степових тварин. Привели вовкiв, прикувавши ланцюгами до возiв, розв’язали пащi. Шаман почав крутитися, наче дзига, час вiд часу вигукуючи незрозумiлi слова, поступово входячи до потойбiчного стану, заголосив подвiйним, часом потрiйним голосом.

За мить його спiв пiдхопили вовки, несучи вiдчуття тривоги i страху. Кияни зацiпенiли.

Князь Святополк похмуро дивився на це дiйство. Потiм повернувся до одного зi служникiв i, вказуючи на шамана, стиха промовив:

– Це вiн робить у нас вперше i востанне. Ти мене зрозумiв?

– Звичайно, княже!..

Почекавши, доки шаман скiнчить своi вправи, Святополк люб’язно звернувся до половчанки кипчацькою:

– Радий тебе бачити, донько великого Тугоркана.

– Мир тобi, Великий Киiвський княже! – вiдповiла Ілiарта, i всi, окрiм половцiв, перехрестилися.

Люди настiльки втомилися вiд воен, що саме слово «мир» з вуст половчанки сприйнялося, як знамення.

– Дай Боже! Дай Боже! – прошелестiло натовпом, що потроху пiсля шаманства приходив до тями.

Почет, повз Лядську браму зайшовши на територiю Киева, попрямував мощеною великим плоским камiнням дорогою, що пролягала у глибокому яру, до Верхнього мiста.

Княжий оповiсник проголосив, що церемонiя вiнчання вiдбудеться за три днi.

Третього дня приiхав Тугоркан, а з ним – чоловiк п’ятдесят. Половецький хан був худорлявий, так само, як i Святополк, високого зросту, мав рiзке, пронизане зморшками обличчя, невеличку бороду, заплетену донизу. На грудях на шкiрянiй шворцi висiло велике срiбне зображення вовка.