Святополк ІІ Ізяславович

Вiн був старший за Киiвського князя майже на двадцять рокiв, жвавий i сильний.

Останнiми днями у Верхньому мiстi кипiла робота. Гурти тесль правили столи i лавки для великого святкування. Весiльний обiд вирiшили проводити на Княжому дворi Ізяслава – Святополка. Киiвський очiльник, як i говорив, розмiстився у палатах свого батька. Звичайно, тут все потребувало лагодження: Княжий двiр багато рокiв простояв без догляду. Тiльки Димитров монастир, зведений за часiв Ізяслава, перебував завдяки пiклуванню насельникiв у доброму станi.

Постiйна присутнiсть братii вберегла вiд пограбувань та пожеж i будiвлi Княжого двору.

Мiсцем святкування для простого люду обрали велике торжище, що останнiм часом перемiстилося на площу перед Димитровим монастирем. Тут також майстрували столи та лавки – було зрозумiло: зiйдеться увесь Киiв. Серед люду ширилися розмови, що наiдкiв та напоiв очiкуеться безмiрно.

Лишалося незрозумiлим, де вiдбудеться вiнчання князя Святополка та Ілiарти. З цього приводу й зустрiлися за день до подii Великий князь та митрополит Єфрем.

– Я думаю, Ваша Святосте, що повiнчаемося ми з половчанкою в Соборi святого Димитрiя, – князь Святополк мав заклопотаний вигляд.

– Якось надто вiдгороджено, – вiдповiв у задумi священник. – Свято ж для всього мiста, та й не тiльки – для всiеi краiни.

– Ну, не у Святiй же Софii з половчанкою одружуватися? – Святополк ще раз наголосив на походженнi своеi майбутньоi жони.

– Нi, у Святiй Софii не треба. А якщо все це вiдбудеться в Десятиннiй церквi? Прекрасне мiсце: перший кам’яний храм Русi, усипальниця Великого князя нашого Хрестителя, i батько твiй, князь Ізяслав, там похований.

А потiм ти, княже, з молодою жоною пройдеш ходою до свого двору – воно i недалечко, – митрополит задоволено подивився на Святополка.

– Правильно, так i зробимо. Дякую, Ваша Святосте. Їi ще треба не забути привести до нашоi вiри, а то вовком завие, – засмiявся Святополк.

Митрополит i собi ледь стримав смiх, тiльки усмiхнувся у сиву бороду.

Десятинною, або ще мраморяною, називали в народi церкву Успiння Пресвятоi Богородицi, що збудував 996 року прадiд Святополка князь Володимир. Вона була споруджена царгородськими майстрами, прикрашена всерединi шиферними та мармуровими плитами, мала надзвичайну мозаiчну пiдлогу, викладену рiзнокольоровим мармуром та смальтою. Стiни розписанi образами старозавiтних та новозавiтних святих, а також сценами зi Святого Письма.