Святополк ІІ Ізяславович

– Ну, годi вже, годi, влаштували тут дитинi таемне дiзнання, – перервала всiх абатиса, – краще трохи посмакуймо того, що Всевишнiй надав нам сьогоднi, з Вашого дозволу, звичайно, Великий iмператоре, i з Вашого благословення, панотче.

Мати-настоятелька схилилася в глибокому поклонi. Схилилась у поклонi й молода княгиня.

Абатиса жестом запросила всiх до столу. Вогонь, що ярився в камiнi, додавав тепла. Пракседа залишилася там, де i стояла, не знаючи, що iй робити.

Адельгейда обернулася:

– Пiдходь, княгине, роздiли з нами скромну трапезу.

Сьогоднi ти, як i всi, запрошена мною. Дозвольте, – звернулася до гостей, – на правах господинi запропонувати деякi страви.

Була творена невеличка молитва.

– Я вiдпустила сестер-черниць, якi допомагали в облаштуваннi сьогоднiшньоi вечерi, – абатиса зробила паузу. – Нас небагато i ми дамо собi раду. До того ж з нами – одна з монастирських вихованок i вона допоможе менi при потребi. Ти не заперечуеш, Пракседо?

– Звiсно, не заперечую.

– А що у нас iз напоiв? – подав голос iмператор Генрiх.

Вiн деякий час мовчав, крадькома поглядаючи на руську княгиню.

– З напоiв у нас, – почала перелiчувати Адельгейда, вказуючи на срiбнi жбани при столi, – квас монастирський з м’ятою та корiандром, витриманий п’ять мiсяцiв у холодному льосi, пиво темне, густе, верхового бродiння та вино – одного з наших мiсцевих виноробiв.

– Сестро, – Генрiх з подивом повернувся до Адельгейди, – ти розумiешся в напоях?

– Брате Генрiху, монастир – це величезне господарство, i менi, щоби був лад, треба знатися на будь-яких справах.

До речi, на сьогоднiшньому столi все наше – монастирське, i я не впевнена, що ви ранiше щось подiбне куштували.

– Тож почнiмо з квасу, – запропонував священник. – А у ваших землях квас роблять, дитя мое?

– Роблять, рiзний, схожий на мiсцевий, але трохи iнакший, – вiдповiла Пракседа.

Адельгейда, вiдчуваючи, що центр уваги змiщуеться, вирiшила втрутитися:

– Зараз я розповiм, чим вас сьогоднi частуватимуть.

– Розкажи, розкажи, – пiдтримав сестру iмператор. – Ось, що це – кругленьке, бiленьке?

– Це – кульки з мiсцевого сиру, змiшаного з травами, що ростуть на схiдному схилi монастирськоi гори. Поруч, такими невеличкими кавалками, – овечий сир, витриманий до пiв року пiд гнiтом в холодному льосi та натертий у передостаннiй тиждень дозрiвання рожевим вином – тим, що в одному iз жбанiв.

– А де знаходите рецепти для приготування страв? – поцiкавився Генрiх.