Святополк ІІ Ізяславович

Святополк ІІ Ізяславович

Сергiй Володимирович Грабар

Барви

Роман «Святополк ІІ Ізяславович» розповiдае про подii, що вiдбувалися на землях Русi та у столицi ii Киевi наприкiнцi ХІ – початку ХІІ столiть. Князь Святополк, пiзнiше викинутий з аналiв iсторii, i згадуваний одним-двома абзацами у джерелах, насправдi був однiею з визначних особистостей у становленнi нашоi державностi. Вiн був iнiцiатором проведення Першого з’iзду князiв, який створив цiлу систему перепон вiд набiгiв половцiв i зрештою припинив iх.

Святополк ІІ сприяв пiднесенню Печерського монастиря, появi видатних ченцiв: Нестора Лiтописця, Алiпiя Іконописця, Агапiта лiкаря та iнших. При цьому князi було закладено пiдвалини Пантеону Руських Святих та збудовано Михайлiвський Золотоверхий монастир.

Про цi та iншi подii, про постiйну боротьбу за владу, про пiдступнiсть i кохання, про дипломатiю i торгiвлю, про вiйну i мир, про життя Киева на помежжi двох столiть в романi Сергiя Грабаря «Святополк ІІ Ізяславович».

Сергiй Грабар

Святополк ІІ Ізяславович: роман-хронiка

© С. В. Грабар, 2021

© М. Мендор, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

Повернення

На баштi вiдбило за чверть дванадцяту. Звук, що порушив тишу, змусив здригнутися. Двое мужiв, якi супроводжували мене, ще мiцнiше здавили руки. До пiдземелля вели крутi, кам’янi сходи. Я нарахувала п’ять разiв по дванадцять, перш нiж ми дiсталися плоскоi поверхнi. Очi зав’язали ще у кiмнатi.

Чоловiк казав: сьогоднi – посвячення, священна меса, i я повинна йому повнiстю довiритися.

Було зимно й моторошно, у нiздрi вдарив рiзкий запах плiсняви, павутиння та щурiв. Якiсь люди поспiхом зняли з мене одяг, тричi обвели навколо чогось холодного, повторюючи незрозумiле закляття. Спочатку посадили, а потiм випростали на великому каменi, i тiльки по тому зняли пов’язку з очей.

Я лежала на великому помостi оголена: руки й ноги прив’язанi грубим мотуззям до масивних металевих, схожих на ланцюги, колодок.

На стiнах пiд склепiннями чадiли факели. Бiля мого тiла стояли чотири товстезнi свiчки, п’ята за головою, утворюючи таким чином п’ятикутник. На протилежнiй стiнi виблискувала величезна голова цапа. Вона була зроблена зi щирого золота, у проймах очей – чорне, грановане камiння, що переливалося вiд вогненного свiтла.

Бiля помосту чатували мужi в темно-коричневих накидках зi шкiряними батогами у правицi.