Кредо (збірник)

Рильського)

О брате мiй, Максимiлiане! Якби, вiддаючи данину твоiй пам’ятi, я могла передати усiм чесним i добропорядним душам такi переконання i погляди, якi були у тебе! Вiд самого народження ти не припиняв дотримуватися справедливостi i проявляв ii гiдними похвали вчинками. Про це знають i можуть пiдтвердити усi, хто був з тобою знайомий, проте, досi нiхто з них не наважився сказати – такого великого страху нагнали на них твоi вороги. Ах! Якби у душах твоiх наклепникiв залишились хоч якiсь людськi почуття, вони б розривалися вiд каяття!

О брати моi! Моi дорогi й бiдолашнi брати! Скiльки ж вам довелося страждати, бачачи у людях стiльки пiдступностi! Ви б страждали ще бiльше, якби знали, що брехня ваших ворогiв увiнчалася успiхом, на який вони сподiвалися.

Та ви не могли такого передбачити: ваша совiсть запевнила вас, що нiщо не здатне заплямувати добре iм’я. Щаслива безтурботнiсть, яка не знайома негiдникам! Єдине, чого вони не змогли вас позбавити, i едина втiха сестри, яка вас шануе i за вами плаче.

Роздiл перший

Дитинство Максимiлiана Робесп’ера. – Смерть його матерi i батька. – Початок навчання у колежi в Аррасi. – Його розваги. – Історiя з голубом. – Вiн вирушае до паризького колежу Людовiка Великого. – Його блискуче навчання. – Вiн – улюбленець викладачiв i однокашникiв. – Вiн – захисник пригноблених. – Вiн вивчае право. – Вiн стае адвокатом Паризького парламенту. – Мотиви, що спонукали його до вибору цiеi професii.

Максимiлiан був найстаршим з чотирьох дiтей. Вiн мав брата i двох сестер.

Наш батько був адвокатом у провiнцiйнiй радi Артуа. Вiн мешкав в Аррасi, де заслужив велику шану за свою чеснiсть i поряднiсть. В мiстi його усi поважали i любили. Ми мали горе втратити матiр у вiцi, коли особливо потребували ii уважноi турботи i нiжного пiклування. Максимiлiановi було лише сiм рокiв. Я була молодша за нього на рiк i вiсiм мiсяцiв. Нашому молодшому братовi пiшов другий рiк, наскiльки я пам’ятаю, вiн був ще немовлям. Що ж до нашоi молодшоi сестри, iй було, здаеться, три або чотири роки.

Хоч якою я була малою, та я досi пам’ятаю маму, i цi спогади, через бiльше нiж шiстдесят рокiв, розчулюють мене i зволожують моi очi. О, як може не зберегтися в пам’ятi така чудова мати! Вона так нас любила! Максимiлiан теж не мiг згадувати про неi без емоцiй: щоразу, як ми говорили про неi пiд час своiх задушевних розмов, його голос починав мiнятися, а очi наповнювалися сльозами. Вона була чудовою матiр’ю i не менш чудовою дружиною.