Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Фаетон, символiчний образ його життя, досяг зiрок у вогненнiй колiсницi, вже звучить навколо нього музика сфер; у цi творчi екстатичнi митi Гельдерлiн досягае апогею свого iснування.

Але до цього почуття блаженства пророчо домiшуеться передчуття падiння, вiчне очiкування загибелi. Вiн знае, що таке горiння, проникнення в таемницю богiв, ця трапеза безсмертних, нектар i амброзiя, смертним даеться лише на короткий термiн. Передчуваючи закони долi, вiн пояснюе свою:

Може тiльки на мить пiзнати повноту людина.

Мрiею про неi вона живе з того часу.

Бурхлива мандрiвка в колiсницi

Феба неминуче призводить – загибель Фаетона! – до падiння в безодню.

Бо навряд чи нетерплячi молитви

Нашi люблять боги.

І тепер генiй, ясний i благотворний, показуе Гельдерлiну iнший свiй бiк – темнi сутiнки демона. Гельдерлiн завжди повертаеться з поезii в життя розбитим; подiбно Фаетону, вiн падае не на рiдну землю, а набагато глибше, у безмежне море меланхолii. Гете, Шиллер, всi вони повертаються з поезii немов з подорожi, з iншоi краiни, iнодi стомленi, але все ж з бадьорим духом; Гельдерлiн падае з творчого польоту немов з хмар, i розбитий, поранений, таемничим вигнанцем пробуджуеться в реальному свiтi.

І це пробудження вiд ентузiазму рiвносильне вмиранню душi; впавши з небес, вiн iз подвоеною чутливiстю вiдчувае образи реального життя, тьмяного i грубого: «Боги вмирають, коли вмирае натхнення. Помер Пан, коли вмирае Психея». Реальне життя не варте переживань, поза екстазом все бездушне i мертве.

Тут – наче в надмiрному протиставленнi нечуваноi сили екзальтацii, властивоi органiзму Гельдерлiна, – прихована зовсiм своерiдна туга поета, яку, по сутi, не можна назвати меланхолiею або патологiчним затьмаренням розуму. Вона виникае i живиться, так само, як i його екстаз, тiльки «з себе»; i вона не залежить вiд припливу переживань (не слiд переоцiнювати епiзод iз Дiотiмою[49 - Дiотiма (грец. – «богобоязлива») – пiд цим iм’ям Гельдерлiн оспiвав у своiй поезii Сюзетт Гонтар, уроджену Боркенштейн (1769—1802), з якою познайомився в 1795 р.

 у Франкфуртi в ii будинку, де жив як домашнiй вчитель. Ім’я Дiотiма запозичене iм з дiалогу великого грецького фiлософа Платона «Бенкет». У цьому дiалозi Дiотiма з Мантiнеi розкривае Сократу сутнiсть любовi. Треба сказати, що Гельдерлiн подiляв фiлософське вчення Платона про любов, згiдно з яким слiд «цiнувати красу душi вище, нiж красу тiла», а мета любовi е «споглядання вищоi краси».]!).