Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Але академii i вченi спiльноти не беруть участi в дискусii, вони вирiшують. Щойно вони винесли рiшення, iм навiть приемно з пихою iгнорувати будь-якi заперечення. Але в цьому особливому випадку Академii доводиться пережити щось неприемне й несподiване – з ii власних рядiв виступае обвинувач, член комiсii, i не з останнiх, а саме знаменитий ботанiк Жуссье. Згiдно з указом короля вiн був присутнiй на дослiдах, поставився до них з бiльшою сумлiннiстю i меншою упередженiстю, нiж бiльшiсть iнших, i тому пiд час остаточного вирiшення питання вiдмовився дати свiй пiдпис пiд великою хартiею опали.

Вiд гострого погляду ботанiка, який звик iз побожним терпiнням спостерiгати дрiбнi й непомiтнi ниточки й слiди насiння, не зник з поля зору слабкий пункт розслiдування, а саме та обставина, що комiсiя боролася з вiтряними млинами теорii i тому била повз цiль, замiсть того, щоб, виходячи з безперечноi наявностi результатiв месмерiвського лiкування, дошукуватися можливих його причин. Не цiкавлячись фантасмагорiями Месмера, його магнетизованими деревами, дзеркалами, водою i тваринами, Жуссье просто встановлюе той новий, iстотний i вражаючий факт, що пiд час використання цього нового методу на хворого дiе якась сила. І хоча вiн настiльки ж мало, як й iншi, здатний встановити сприйняття цього флюiду, доступнiсть його для споглядання, вiн логiчно правильно допускае можливiсть такого агента, «який може переноситися вiд однiеi людини до iншоi i часто робить iз цiеi останньоi видимий вплив». Якого походження цей флюiд – психiчного, магнетичного чи електричного, про це чесний емпiрик не наважуеться допитуватися самостiйно. Можливо, за його словами, що це сама життева сила, «force vitale», але у всякому разi якась сила тут е, безсумнiвно, i обов’язком неупереджених учених було дослiдити цю силу i ii дiю, а не заперечувати упереджено вперше виявлений феномен за допомогою таких розпливчастих i невизначених понять, як уява. Таке несподiване заступництво з боку цiлком неупередженого вченого означае для Месмера величезну моральну пiдтримку. Тепер вiн сам переходить у наступ i звертаеться до парламенту зi скаргою, вказуючи, що комiсiя при ознайомленнi iз справою звернулася тiльки до Делона, замiсть того, щоб опитати його, справжнього винахiдника методу, i вимагае нового, неупередженого обстеження. Але Академiя задоволена тим, що позбулася неприемного казусу, тому не вiдповiдае жодним словом.