Марія Стюарт

Тiльки-но цю нову й вигiдну торговельну оборудку уклали належним чином, як 7 серпня неоцiнений об’ект цих махiнацiй – маленьку Марiю Стюарт вiком п’ять рокiв i вiсiм мiсяцiв – спакували й вiдправили до Францii, продавши на все життя iншому i так само невiдомому чоловiковi. Знову i аж нiяк не востанне чужа воля формуе i змiнюе ii долю.

Невиннiсть – ласка дитинства. Що знае трирiчна, чотирирiчна, п’ятирiчна дитина про вiйну i мир, про битви i договори? Що для неi такi назви, як Францiя i Англiя, Едвард i Франциск, що для неi все несамовите божевiлля свiту? З розмаяними бiлявими косами бiгае i граеться струнконога дiвчинка в темних i свiтлих покоях замку, коло неi – чотири подруги-перевесницi.

Адже – чудова думка за варварськоi доби – Марii Стюарт вiд самого початку дали для iгор чотирьох подружок-однолiткiв, обраних iз найшляхетнiших родин Шотландii, листочок конюшини з чотирма Мерi: Мерi Флемiнг, Мерi Бiтон, Мерi Лiвiнгстон i Мерi Сетон. Дiти, якi сьогоднi е милими подругами пiд час дитячих iгор, завтра будуть товаришками на чужинi, щоб та чужина не видавалася такою чужою, а згодом стануть ii придворними дамами i в нiжному настроi складуть присягу вийти замiж не ранiше, нiж вона сама вибере собi чоловiка. Якщо потiм трое вiдкинуться вiд Марii в ii нещастi, одна поiде за нею у вигнання i буде поряд аж до ii смертноi години: сяйво щасливого дитинства свiтитиме Марii Стюарт аж до ii найтемнiшоi години. Але який ще далекий той каламутний i притьмарений час! А нинi п’ятеро дiвчаток ще граються жваво цiлiсiнький день, i день попри день, у замку Голiруд або Стерлiнг i нiчого не знають про високiсть та гiднiсть королiвськоi влади, нiчого про притаманнi iй гордiсть i небезпеки. А потiм настав вечiр, уночi маленьку Марiю дiстали з дитячого лiжечка, на березi озера ii чекав човен, ii перевезли на острiв, де спокiйно i добре: в Інчмагом, мiсце миру. Там ii вiтають незнайомi чоловiки, вдягненi по-iншому, нiж уже баченi, вони всi в чорному, в широких складчастих сутанах. А втiм, приязнi, лагiднi, гарно спiвають у високому примiщеннi з барвистими вiкнами, i дитина приживаеться там. Але якось увечерi ii забирають знову (Марiя Стюарт завжди змушена iхати i тiкати вночi, вiд однiеi долi до iншоi), а потiм вона раптом стоiть на високому кораблi, де лопотять бiлi вiтрила, серед чужих воiнiв i бородатих матросiв.