Марія Стюарт

Аж нiяк не можна назвати випадковим, що Марiя Стюарт була оборонцем давньоi, католицькоi релiгii, а Єлизавета – покровителькою новоi, реформаторськоi вiри; належнiсть до рiзних релiгiйних партiй лише символiчно вiдображуе, що кожна з обох королев була втiленням iншого свiтогляду: Марiя Стюарт представляла вмирущий, середньовiчно-лицарський свiт, Єлизавета – свiт у процесi становлення, новочасний. У суперечцi мiж ними виборола собi простiр нова доба.

Марiя Стюарт – саме це надае ii постатi такоi романтичностi – стоiть i гине за минулу, застарiлу справу як останнiй вiдважний паладин.

Вона лише кориться формотворчiй волi iсторii, коли, спрямована в минуле, полiтично пов’язуеться тiльки з тими державами i силами, що вже перейшли свiй зенiт: Іспанiею i папством, тим часом як видюща Єлизавета посилае своiх послiв у найдальшi краiни, в Росiю та Персiю, i з прозiрливим чуттям спрямовуе енергiю свого народу до океану, немов здогадуючись, що саме на нових континентах слiд збудувати опори майбутнього свiтового панування. Марiя Стюарт твердо наполягае на традицiйному, вона не виходить за рамки династичного розумiння королiвськоi влади. На ii думку, краiна пов’язана з володарем, а не володар зi своею краiною; власне, всi тi роки Марiя Стюарт була лише королевою Шотландii i нiколи не була королевою для Шотландii. В сотнi листiв, якi вона написала, йдеться тiльки про змiцнення та розширення ii особистих прав, але немае бодай одного листа, де б iшлося про добробут народу, про сприяння торгiвлi, про судноплавство i збройнi сили. Як ii мовою в поезii та спiлкуваннi все життя була французька, так i ii думки та почуття нiколи не стали шотландськими, нацiональними; вона жила й загинула не за Шотландiю, а тiльки за те, щоб бути королевою Шотландii. Зрештою, Марiя Стюарт не дала своiй краiнi нiчого творчого, крiм легенди свого життя.

Це прагнення Марii Стюарт стояти над усiм неминуче мало обернутись у стояння одинцем.

Смiливiстю та рiшучiстю вона особисто була незмiрно вища вiд Єлизавети. Але Єлизавета боролася проти неi не сама. Внаслiдок властивого iй чуття невпевненостi вона вчасно зрозумiла, що iй треба змiцнити свою позицiю, зiбравши коло себе спокiйних i прозiрливих людей; навколо неi пiд час цiеi вiйни стояв цiлий генеральний штаб, вона вивчала тактику i практику i, ухвалюючи важливi постанови, стереглася мiнливостi та неспокою свого темпераменту.