Марія Стюарт

Таке безталання повинно вирiшальною мiрою визначати натуру жiнки, i в цiй таемницi мiстяться, наче в зародку, всi iншi таемницi характеру Єлизавети. Все тремке, хитке, метушливе, флюгерне ii нервiв, що всякчас занурюе ii ество в миготливе свiтло iстерii, неврiвноваженiсть, нерозважливiсть ii постанов, вiчнi переходи вiд гарячого до холодного, вiд «так» до «нi», все комедiантське, витончене, пiдступне i не найменшою мiрою кокетство, здатне iнколи утнути найлихiший жарт iз ii державницькою гiднiстю, е наслiдком цiеi внутрiшньоi непевностi.

Почуватися, думати i дiяти однозначно й природно ця уражена щонайглибше жiнка не може, нiхто не може покладатися на неi, а щонайменше вона впевнена в собi. Але, навiть знiвечена в своiй найпотаемнiшiй сферi, навiть iнколи з розiрваними нервами, навiть небезпечна своiм розумним iнтриганством, Єлизавета все-таки нiколи не була жорстока, нелюдяна, холодна й черства. Нiщо не може бути ще бiльш фальшивою, плиткою i банальною вигадкою, нiж уже стереотипне розумiння (яке перейняв i Шиллер у своiй трагедii), нiби Єлизавета, немов пiдступна кицька, гралася з лагiдною i безборонною Марiею Стюарт. Той, хто дивиться глибше, вiдчувае в цiй жiнцi, що самотньо мерзне серед своеi влади i завжди лише iстерично мучить своiх наполовину коханцiв, бо ж нiкому не здатна вiддатися цiлковито й однозначно, приховане, згнiчене тепло, а за всiма ii витiвками i запальнiстю – щире бажання бути великодушною i доброю. Насильство не вiдповiдае ii боязливiй натурi, вона тiкае радше до дрiбного й пiкантного мистецтва дипломатii, до безвiдповiдальноi гри на задньому планi; пiд час кожного оголошення вiйни вона вагаеться i здригаеться, кожен смертний вирок лежить, мов камiнь, на ii сумлiннi, i вона докладае щонайревнiших зусиль для збереження миру в своiй краiнi. Якщо Єлизавета бореться з Марiею Стюарт, то тiльки тому, що вiдчувае (не без пiдстав) загрозу з ii боку, i все ж вона уникла б вiдкритоi боротьби, бо своею вдачею вона тiльки гравець i шулер, а не борець. Обидвi – Марiя Стюарт iз недбальства, Єлизавета з боязливостi – волiли б краще мати половинчастий i фальшивий мир. Але тодiшнi обставини не дозволяли нiякого спiвiснування. Байдужа до внутрiшньоi волi iндивiдiв сильнiша воля iсторii часто штовхае людей i держави до своеi вбивчоi гри.

Адже позаду внутрiшньоi вiдмiнностi особистостей владно пiднiмаються, немов велетенськi тiнi, великi суперечностi доби.