Марія Стюарт

Марiя Стюарт

Стефан Цвейг

«Марiя Стюарт» – один з кращих життеписiв, що належить перу найпопулярнiшого австрiйського письменника Стефана Цвейга (1881–1942). У романi зображено протистояння Марii Стюарт, шотландськоi королеви, яка претендувала ще й на англiйський трон i для якоi на першому мiсцi завжди були поклики серця i тiльки потiм – аргументи розуму, та англiйськоi королеви Єлизавети, що нiколи не пiзнала радощiв материнства й подружньоi любовi. Але передусiм це була боротьба не двох королев, а двох Жiнок – видатних, розумних, пiдступних, хоробрих, якi дiяли в iм’я любовi та влади, i кожна з них заплатила за це свою цiну.

Стефан Цвейг

Марiя Стюарт

Вступ

Виразне та вiдкрите саме себе пояснюе, натомiсть таемниця дiе творчо. Саме тому iсторичнi постатi та подii, затiненi запиналом непевностi, вимагають новоi iнтерпретацii i новоi фантазii. За класичний коронний приклад такого невичерпного повабу таемничостi, властивоi iсторичнiй проблемi, може правити життева трагедiя Марii Стюарт. Навряд чи якiй-небудь iншiй жiнцi в свiтовiй iсторii присвячено так багато лiтератури: драм, романiв, бiографiй i дискусiй. Понад три сторiччя Марiя Стюарт незмiнно вабила поетiв, давала роботу вченим, i ii постать ще й досi з не меншою силою спонукае по-новому зображувати ii. Адже сенс усього заплутаного – прагнути ясностi, а всього темного – свiтла.

Але, як часто трапляеться, життеву таемницю Марii Стюарт зображували й тлумачили вкрай протилежно: мабуть, немае жодноi жiнки, яку б змальовували в таких рiзних постатях: то як убивцю, то як мученицю, то як дурну iнтриганку, то як небесну святу. Але диво дивне, ця розмаiтiсть ii образу – наслiдок не браку збережених матерiалiв, а надмiру iх, який плутае i бентежить. Є тисячi й тисячi збережених документiв, протоколiв, актiв, листiв i повiдомлень, уже триста рокiв завжди з iншим i щоразу новим завзяттям рiк у рiк поновлюють процес про ii провину або невиннiсть. Але, що докладнiше вивчати документи, то прикрiшою стае в них сумнiвнiсть усiх iсторичних свiдчень (а отже, i зображень). Навiть якщо якийсь документ з огляду на характер його письма справжнiй, давнiй i його автентичнiсть пiдтверджено архiвною експертизою, вiн однаково не конче може бути надiйним i по-людському правдивим. Навряд чи ще де-небудь так виразно, як у випадку Марii Стюарт, можна пересвiдчитись, iз якими несамовитими розбiжностями тогочаснi спостерiгачi описували однiеi пори ту саму подiю.