Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський

Удень з ним на вулицi, очевидно, гралися солдати, на обличчях яких були слiди вiд шабель, а вночi – пробуджували гармати, що котилися Австрiею, щоб прорубати крижане покривало пiд копитами росiйськоi кавалерii пiд Аустерлiцом. Усi поривання Бальзака мали б канути у звучаннi натхненного iменi, в одному його помислi та в единому уявленнi – Наполеон. Перед великим садом, звiдки свiй початок бере дорога з Парижа, виросла трiумфальна арка, на якiй були вирiзьбленi назви мiст, що зазнали капiтуляцii.

Але яке жахливе розчарування мало зайняти мiсце усвiдомлення панування, що взяло гору, якщо пiзнiше там проходили iноземнi вiйська. Усе, що вiдбувалося назовнi, у свiтi, який сколихнули бурi, вкорiнювалось у свiдомостi Бальзака як досвiд пережитого. Вiн дуже рано переглянув цiнностi: як духовнi, так i матерiальнi. Юнак спостерiгав за тим, як за волею вiтру летять непотрiбнi папiрцi – сто- i тисяча франковi асигнацii з печаткою Республiки. На золотих монетах, якi перебирав у руках, вiн бачив то гладкi щоки страченого короля, то якобiнський ковпак свободи, то профiль римського консула, то Наполеона в iмператорськiй мантii. У час незвичайних переворотiв, коли мораль, грошi, земельна власнiсть, закони, лад чинiв i звання, – усе, що було незворушним протягом столiть, зробилося хитким i вийшло за межi звичного сприйняття – в епоху таких небувалих змiн вiн, звiсно ж, мав збагнути вiдноснiсть усiх цiнностей. Свiт довкола бушував, i коли стривожений погляд намагався розглянути його, шукав над пiднятими хвилями провiдну зорю, образ, що був би ознакою цього стану, то в усiх припливах i вiдпливах подiй з’являвся завше вiн – единий вершитель, який вiв за собою тисячi потрясiнь i вагань. Бальзак дожив ще до часу правлiння самого Наполеона. Бачив, як вiн проiжджав верхи на парад, а з ним i тi, кого створила його воля: мамелюк Рустан, Жозеф, якому iмператор подарував Іспанiю, Мюрат, котрого вiн зробив володарем Сицилii, зрадник Бернадот, – усi тi, для кого монарх карбував вiнцi, завойовував королiвства, кого вивiв зi злиденного минулого в блискуче теперiшне. В одну мить сiткiвка очей Бальзака спiймала живе зображення, що було бiльш яскравим i царственим, нiж усi його iсторичнi попередники: вiн побачив великого пiдкорювача свiту.