Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський

Вiн боровся там пiд чужими сузiр’ями, перед кам’яними свiдками – пiрамiдами, а потiм, знемiгшись, не завершив велично розпочату справу; у крихiтному суднi пробрався повз корвети Нельсона, що були на вахтi, i, через кiлька днiв пiсля свого повернення зiбравши пригорщу вiдданих прихильникiв, розiгнав Конвент, що пручався, й одним помахом захопив владу у Францii. 1799 рiк – дата народження Бальзака та початок Імперii. Нове столiття вже не знае «маленького генерала», уже не вiдае корсиканського авантюриста, натомiсть Наполеона – монарха Францii.

Проходить ще десять, п’ятнадцять рокiв – пiдпарубочi лiта Бальзака, – i руки, що жадають влади, охоплюють пiв Європи, а марнославнi орлинокрилi мрii ширяють уже над усiею землею зi Сходу на Захiд. Такого чоловiка, як Бальзак, який був настiльки не байдужий до всього, що вiдбувалося, не мiг не турбувати той факт, що шiстнадцять рокiв – роки його першого знайомства з навколишнiм свiтом – збiглися зi шiстнадцятьма роками Імперii, iз цiею, либонь, найбiльш дивовижною епохою в iсторii людства. Чи ж не е перше переживання й покликання внутрiшнiм i зовнiшнiм боком одного й того ж явища? Людина, про яку нiхто не знав, що прибула з невiдомого острова лазурового Середземного моря, з’явилась у Парижi, не маючи нi друзiв, нi конкретноi роботи, нi ймення, нi звання, мiцно прикипiла до занепалого на той час керма влади, круто повернувши його й повнiстю ставши володарем державних справ; чужинець, що не був нiкому вiдомий, голiруч узяв верх над Парижем, згодом – над Францiею, а ще невдовзi – над усiм свiтом. Юнак опановував цю незвичайну примху iсторii не з друкованих сторiнок, як правдоподiбну сумiш переказiв i небилиць, а безпосередньо насправдi поглинаючи ii всiм своiм еством; вона проникала в його особисте життя через тисячi рiзнобарвних подiй, наповнюючи незайману внутрiшню оболонку Бальзака якоюсь дивною подобою. Такий досвiд, вочевидь, мав бути сприйнятий за образ. Можливо, у дитинствi письменник вчився читати за допомогою рядкiв прокламацiй, що гордо й строго, майже з римською патетичнiстю, оповiдали про перемоги в далеких краях, i, мабуть, палець хлопчика невпевнено пересувався по картi, на якiй Францiя, немов розпливчаста рiка, поступово оточувала Європу, рухаючись услiд за пiшими колонами наполеонiвських воiнiв: сьогоднi через Сен-Готтард, завтра по Сьеррi-Невадi, повз рiчки Нiмеччини, снiги Росii, через море до Гiбралтару, де англiйцi за допомогою розжарених бомб спалювали французьку флотилiю.