Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Вiн сам стае на чолi дванадцятьох тисяч молодих, добiрних воякiв, найкращих, яких тодi знала Європа, i вони з единим криком кинулись на виснаженого супротивника. Це вже крайня пора, щоб у мiстi бамкали в усi дзвони, скликаючи на мури всiх бодай наполовину боездатних та морякiв iз кораблiв, бо тепер почалася справдi вирiшальна боротьба. На лихо для оборонцiв, камiнь влучив у проводиря генуезьких вiйськ вiдважного кондотьера Джустiнiанi, з тяжкою раною його занесли на корабель, i ця втрата на мить похитнула енергiю оборонцiв.

Але вже пiдбiгае сам iмператор, щоб запобiгти загрозi й ворог не вдерся в мiсто, ще раз удаеться скинути штурмовi драбини: рiшучiсть протистоiть останнiй рiшучостi, i якусь мить здаеться, нiби Вiзантiя врятована, крайня потреба знову взяла гору над найнесамовитiшим нападом. Але одна трагiчна випадковiсть, одна з тих таемничих секунд, протягом яких iсторiя iнколи ухвалюе своi незбагненнi постанови, одним ударом вирiшила долю Вiзантii.

Сталося щось цiлком неймовiрне.

Крiзь один iз багатьох проломiв у зовнiшнiх мурах неподалiк вiд мiсця основного нападу пробралося кiлька туркiв. Іти до внутрiшнього муру вони не наважились. Із цiкавостi тиняючись без мети мiж першим i другим мiськими мурами, вони побачили, що одна з малих брам внутрiшнiх мiських стiн, так звана Керкапорта, через незбагненний недогляд стоiть вiдчинена. Власне, то були невеличкi дверi, призначенi в мирний час для проходу пiших у тi години, коли велика брама ще зачинена; саме тому, що тi дверi не мали нiякого вiйськового значення, серед загального збудження останньоi ночi про iхне iснування вочевидь забули. А тепер яничари побачили на свiй подив, що цi дверi посеред непорушних бастiонiв зручно вiдчиненi для них. Спершу вони припускали якiсь вiйськовi хитрощi, бо iм видавався неймовiрним цей абсурд, що тодi, коли бiля кожного пролому, кожноi дiри, кожноi брами фортецi купчаться тисячi трупiв, а зверху ллеться кипляча олiя i сипляться дротики, тут отак по-святковому мирно стоiть Керкапорта – вiдчиненi дверi до серця мiста. Хай там як, турки привели пiдкрiплення, i без нiякого опору цiлий загiн проник до центру мiста, несподiвано напавши з тилу на захисникiв зовнiшнiх мурiв, якi нi про що не здогадувалися. Кiлька воiнiв турки лишили позаду своiх лав, i тодi пролунав фатальний крик, що в кожнiй битвi згубнiший, нiж гармати, крик фальшивоi чутки: «Мiсто взято!» – i цей крик зламав увесь опiр.