Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Навiть вiн злякався твору i ласки, що прийшли до нього, немов увi снi. Навiть вiн засоромився. Вiдвернувся i сказав тихим, ледве чутним голосом:

– Я думаю, що зi мною Бог.

Через кiлька мiсяцiв двое добре вбраних добродiiв постукали в дверi будинку на Еббi-стрит, де найняв собi примiщення шляхетний гiсть iз Лондона, видатний метр Гендель. Вони шанобливо звернулися до нього з проханням, бо Гендель у цьому мiсяцi потiшив столицю Ірландii такими чудовими творами, яких у цiй краiнi ще нiколи не чули.

Та ось до них дiйшла чутка, що вiн хоче тут уперше виконати i свою нову ораторiю «Месiя»; це велика честь, що вiн саме це мiсто, а не Лондон, вирiшив обрати для виконання свого останнього твору, а з огляду на незвичайнiсть цього концерту вiн може розраховувати на чималий прибуток. Отож вони прийшли запитати, чи метр у своiй загальновiдомiй великодушностi не захоче пожертвувати прибуток вiд цього першого виконання доброчинним закладам, що iх вони мають честь представляти.

Гендель приязно глянув на них. Вiн любив те мiсто, бо i воно поставилось до нього з любов’ю, тож його серце було вiдкрите. Вiн охоче погодиться, всмiхнувся Гендель, але нехай вони лише скажуть, у якi заклади пiде той прибуток. «На пiдтримку в’язнiв у рiзних в’язницях», – вiдповiв перший, добродушний сивий чоловiк. «І хворим у лiкарнi Мерсье», – додав другий. Але, зрозумiла рiч, ця великодушна пожертва буде тiльки з прибутку вiд першого виконання, всi подальшi прибутки лишаться метровi.

Але Гендель боронився:

– Нi, – промовив вiн тихо, – нiяких грошей за цей твiр. Я нiколи не хочу брати грошi за нього, нiколи – це мiй борг перед iншим. Нехай вiн завжди належить хворим та в’язням. Бо я сам був хворим, а потiм одужав. Я сам був в’язнем, i дано менi волю.

Чоловiки трохи здивовано поглянули на Генделя. Вони не зовсiм розумiли. Але потiм щиро подякували, вклонилися й пiшли поширювати в Дублiнi радiсну звiстку.

7 квiтня 1743 року нарештi провели останнi проби. Як слухачiв запросили тiльки деяких родичiв хористiв з обох соборiв, а задля економii в концертнiй залi на Фiшембл-стрит горiло лише тьмяне свiтло. На пустих лавах лише вряди-годи сидiли поодинокi постатi i групки, щоб послухати новий опус метра з Лондона, в темнiй просторiй залi висiв тоненький холодний туман. Але, тiльки-но-хори загучали, наче ревучi водоспади, сталося дивовижне.