Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Зуттер мае кредити i авуари в найбiльших банках Англii i Францii, i тепер, уже сорокарiчний, на вершинi свого трiумфу, вiн згадуе, що чотирнадцять рокiв тому десь кинув у свiтi дружину i трое дiтей. Вiн пише iм i запрошуе у свое князiвство. Бо тепер у його руках достаток, вiн господар Новоi Гельвецii, один з найбагатших людей свiту i буде таким i далi. США нарештi забрали занедбану колонiю з рук Мексики. Тепер уже все забезпечене i захищене. Ще кiлька рокiв – i Зуттер стае найбагатшою людиною свiту.

Фатальне копання

1848 рiк, сiчень. У дiм до Йоганна Августа Зуттера раптом заскочив Джеймс В. Маршалл i каже, що йому треба поговорити. Зуттер дивуеться, хiба вiн не послав учора Маршалла на свою ферму в Колому, де той мав збудувати новий тартак. А тепер цей чоловiк без дозволу повернувся, стоiть перед ним, тремтячи вiд збудження, запихае його в кабiнет, зачиняе дверi й дiстае з кишенi жменю пiску з кiлькома жовтими крупинками.

Вчора, копаючи землю, вiн натрапив на цей дивний метал i гадае, що це золото, але решта тiльки посмiялися з нього. Зуттер споважнiв, узяв крупинки, спробував розрiзати ножем: це золото. Вiн вирiшив одразу ж наступного дня поiхати з Маршаллом на ту ферму, але його столяр – тiльки перша людина, що захворiла на ту страхiтливу лихоманку, яка невдовзi струснула свiт: ще вночi, серед бурi, вiн поiхав назад, ставши нетерплячим, коли мав уже певнiсть.

Наступного ранку полковник Зуттер уже в Коломi, там викопують канал i дослiджують пiсок. Треба мати тiльки сито, трохи потрусити ним, i золотi крупинки яснiтимуть на темному плетеннi. Зуттер збирае коло себе кiлькох бiлих людей, бере з них слово честi мовчати, аж поки збудують тартак, потiм, поважний i рiшучий, повертаеться додому. Несвiтськi думки ширяють у його головi: хоч скiльки вiн пригадуе, золото ще нiколи не було таким доступним, не лежало так вiдкрито в землi, i ця земля його, власнiсть Зуттера.

Вiн за нiч перестрибнув десятирiччя: став найбагатшою людиною свiту.

Ажiотаж

Найбагатша людина? Нi, найбiднiший, найжалюгiднiший, найбiльш розчарований жебрак на землi. Через тиждень таемницю виказали, одна жiнка – завжди одна жiнка! – розповiла якомусь перехожому i дала йому кiлька золотих крупинок. Те, що сталося потiм, ще не мало прецеденту в iсторii.