Час second-hand (кінець червоної людини)

Що я чула, коли iздила Росiею…

– Модернiзацiя в нас можлива тiльки через «шарашки» та розстрiли.

– Росiйська людина начебто й не хоче бути багатою, навiть боiться. Чого ж вона хоче? А вона завжди хоче одного: щоб хтось iнший не став багатим. Багатшим, нiж вона.

– Чесноi людини в нас не знайдеш, а святi е.

– Небитих поколiнь нам не дiждати; росiйська людина не розумiе свободи, iй потрiбен жандарм i нагайка.

– Два головних росiйських слова: вiйна i тюрма. Украв, погуляв, сiв… Вийшов i знову сiв…

– Росiйське життя мае бути злим, нiкчемним, тодi душа пiдноситься, вона усвiдомлюе, що не належить цьому свiтовi… Що бруднiше й кривавiше, то бiльше для неi простору…

– Для новоi революцii немае нi сил, нi якогось божевiлля.

Куражу немае. Росiйськiй людинi потрiбна така iдея, щоби сироти по шкiрi…

– Так наше життя й метеляеться – мiж бардаком i бараком.

Комунiзм не помер, труп живий.

Беру на себе смiливiсть сказати, що ми втратили свiй шанс, який у нас був у 1990-тi роки.

На запитання: якою мае бути краiна – сильною чи гiдною, де людям добре жити, обрали перший варiант – сильною. Нинi знову час сили. Росiяни воюють iз украiнцями. Із братами. У мене батько – бiлорус, мати – украiнка. І так у багатьох. Росiйськi лiтаки бомблять Сирiю…

Час надii змiнився часом страху. Час повернув назад… Час секонд-хенд…

Нинi я не впевнена, що дописала iсторiю «червоноi» людини…

У мене три домiвки – моя бiлоруська земля, батькiвщина мого батька, де я прожила все життя; Украiна, батькiвщина моеi мами, де я народилася; й велика росiйська культура, без якоi я себе не уявляю.

Вони менi всi дорогi. Але важко за наших часiв говорити про любов.

Нотатки спiвучасника

Жертва i кат однаково вiдразливi, й урок табору полягае в тому, що це – братерство в падiннi.

    Давид Руссе. Днi нашоi смертi

У кожному разi, нам слiд пам’ятати, що за перемогу зла у свiтi вiдповiдають насамперед не його слiпi виконавцi, а духовно видющi служителi добра.

    Ф.

Степун. Що збулося та що не збулося

Ми прощаемося з радянським часом. Із тим нашим життям. Я намагаюся чесно вислухати всiх учасникiв соцiалiстичноi драми…

Комунiзм мав божевiльний план – переробити «стару» людину, «ветхого Адама». І це здiйснилося… може, лише це й здiйснилося. За сiмдесят з гаком рокiв у лабораторii марксизму-ленiнiзму створили окремий людський тип – «homo soveticus». Хтось вважае, що це трагiчний персонаж, а хтось називае його «совком».