Час second-hand (кінець червоної людини)

У дев’ятнадцятому сторiччi вся росiйська культура жила в дворянських маетках, а в двадцятому – на кухнях. І перебудова теж. Усе «шiстдесятницьке» життя – це «кухонне» життя. Спасибi Хрущову! Це за його правлiння вийшли з комуналок, отримали власнi кухнi, де можна було лаяти владу, а головне – не боятися, адже на кухнi всi своi. Там народжувалися iдеi, фантастичнi прожекти. Розповiдалися анекдоти… Анекдоти процвiтали! Комунiст – це той, хто Маркса читав, а антикомунiст – це той, хто його зрозумiв. Ми виросли на кухнях, i нашi дiти теж, вони разом iз нами слухали Галича й Окуджаву.

Крутили Висоцького. Ловили Бi-бi-сi. Розмови про все: про те, як усе хрiново, i про сенс життя, про щастя для всiх. Згадую кумедний випадок… Засидiлися якось за пiвнiч, наша дочка, iй було дванадцять рокiв, там, на маленькому диванчику, заснула. А ми про щось голосно засперечалися. І вона крiзь сон як заволае: «Не треба далi про полiтику! Знову Сахаров… Солженiцин… Сталiн…» (Смiеться.)

Нескiнченний чай. Кава. Горiлочка. А в сiмдесятi роки пили кубинський ром.

Усi були закоханi у Фiделя! У кубинську революцiю! Че в беретi. Голлiвудський красень! Нескiнченнi балачки. Страх, що нас прослуховують, напевно прослуховують. У серединi розмови обов’язково хтось подивиться з усмiшкою на люстру або на розетку: «Ви чуете, товаришу майоре?» Неначе ризик… неначе гра… Отримували навiть якесь задоволення вiд цього брехливого життя. Мiзерне число людей чинили опiр вiдкрито, бiльше було «кухонних дисидентiв». Із дулею в кишенi…»

«Зараз соромно бути бiдним, неспортивним… Не встигаеш, якщо коротко.

А я з поколiння двiрникiв i сторожiв. Був такий спосiб внутрiшньоi емiграцii. Ти живеш i не помiчаеш того, що навколо, як пейзаж за вiкном. Ми з дружиною закiнчили фiлософський факультет Петербурзького (тодi Ленiнградського) унiверситету, вона влаштувалася двiрником, а я – грубником в котельню. Працюеш одну добу, двi – вдома. Інженер тодi отримував сто тридцять рублiв, а я в котельнi – дев’яносто, тобто, погоджуешся втратити сорок рублiв, а натомiсть отримуеш абсолютну свободу. Читали книжки, багато читали. Розмовляли. Гадали, що виробляемо iдеi. Мрiяли про революцiю, але боялися – не дiждемося. Замкнено загалом жили, нiчого не знали про те, що дiеться у свiтi. Були «кiмнатними рослинами». Усе собi навигадували, як згодом з’ясувалося, нафантазували – i Захiд, i капiталiзм, i росiйський народ. Жили мiражами. Такоi Росii, як у книжках i на наших кухнях, нiколи не було. Тiльки у нас в головi.