Час second-hand (кінець червоної людини)

Попереду чекало невiдоме життя, воно всiх приваблювало. Здавалося, що царство свободи вже на порозi…

Але життя ставало дедалi гiршим. Невдовзi крiм книжок нiчого вже не можна було придбати. Самi книжки в крамницях…

Єлена Юрiевна:

Дев’ятнадцяте серпня дев’яносто першого… Приiжджаю в райком. Іду коридором i чую: в усiх кабiнетах, на всiх поверхах увiмкнено радiо. Секретарка передае прохання «першого» зайти до нього. Заходжу. У «першого» голосно працюе телевiзор, сам вiн, похмурий, сидить бiля приймача, ловить то «Свободу», то «Нiмецьку хвилю»… «Бi-бi-сi»… Усе, що можливо.

На столi список членiв Державного комiтету з надзвичайного стану… ГКЧП… як його потiм назвуть. «Тiльки Вареннiков, – каже вiн менi, – викликае повагу. Усе ж бойовий генерал. Воював в Афганiстанi». Заходять другий секретар… завiдувач оргвiддiлу… Починаеться в нас розмова: «Який жах! Буде кров. Заллемося кров’ю». – «Усiх не заллють, а заллють кого слiд». – «Давно час рятувати Радянський Союз».  – «Навалять гори трупiв». – «Ну, все, Горбач догрався. Нарештi нормальнi люди, генерали, прийдуть до влади. Безлад закiнчиться». «Перший» оголосив, що вранiшню планерку вирiшив не проводити – про що доповiдати? Жодних вказiвок не було. При нас вiн подзвонив у мiлiцiю: «Що у вас чути?» – «Нiчого». Ще поговорили про Горбачова – чи то хворий, чи то заарештований. Усi бiльше схилялися до третього варiанту – втiк iз родиною до Америки. А куди ж iще?

Так увесь день i просидiли бiля телевiзорiв i телефонiв.

Неспокiйно: хто там, нагорi, пересилить? Очiкували. Я вам чесно скажу, вичiкували. Усе це трохи нагадувало повалення Хрущова. Мемуарiв уже начиталися… Розмови, звiсно, про одне… Яка свобода? Свобода нашiй людинi – як мавпi окуляри. Нiхто не знае, що з нею робити. Усi цi ятки, базарчики… ну, не лежить до них душа. Я згадала, як кiлька днiв тому зустрiла свого колишнього водiя. Така iсторiя… До нас у райком парубок потрапив одразу пiсля армii. Через якийсь великий блат. Був страшенно задоволений. Але почалися змiни, дозволили кооперативи, i вiн вiд нас пiшов. Зайнявся бiзнесом. Я його ледве впiзнала: стрижений наголо, шкiряна куртка, спортивний костюм. Це в них, як я зрозумiла, унiформа така. Похвалився, що за один день заробляе бiльше, нiж перший секретар райкому партii за мiсяць. Бiзнес безпрограшний – джинси. Орендували з другом звичайну пральню й там роблять «варенки».