У війни не жіноче обличчя

* * *

Ще раз про те саме… Мене цiкавить не тiльки та реальнiсть, яка нас оточуе, а й та, що всерединi нас. Менi цiкава не сама подiя, а подiя почуттiв. Скажiмо так – душа подii. Для мене почуття – реальнiсть.

А iсторiя? Вона – на вулицi. У юрбi. Я вiрю, що всерединi кожного – шматочок iсторii. У того – пiвсторiнки, у цього – двi-три. Ми спiльно пишемо книжку часу. Кожний волае про свою правду. Кошмар вiдтiнкiв. І треба все це розчути, i розчинитися в усьому цьому, i стати цим усiм. І водночас не втратити себе.

З’еднати мову вулицi й лiтератури. Складнiсть iще й у тому, що про минуле ми говоримо сьогоднiшнiми словами. Як передати ними почуття тих днiв?

* * *

Зранку телефонний дзвiнок: «Ми з вами не знайомi… Але я приiхала з Криму, телефоную iз залiзничного вокзалу. Далеко це вiд вас? Хочу розповiсти вам свою вiйну…»

Так?!

А ми намiрилися з моею дiвчинкою поiхати до парку. Покататися на каруселi. Як пояснити шестирiчнiй крихiтцi, що я роблю? Вона нещодавно в мене спитала: «Як це – вiйна?» Як вiдповiсти… Я хочу пустити ii в цей свiт iз ласкавим серцем i навчаю, що не можна знiчев’я квiтку зривати.

Шкода сонечко розчавити, вiдiрвати в бабки крильце. А як пояснити дитинi вiйну? Пояснити смерть? Вiдповiсти на запитання: навiщо там убивають? Убивають навiть маленьких, таких як вона. Ми, дорослi, наче змовилися. Розумiемо, про що йдеться. А ось – дiти?

Пiсля вiйни менi якось батьки це пояснили, а я своiй дитинi вже не можу пояснити. Знайти слова. Вiйна нам подобаеться дедалi менше, нам дедалi важче знайти iй виправдання.

Для нас це вже просто вбивство. У всякому разi, для мене це так.

Написати б таку книжку про вiйну, щоб вiд вiйни нудило, i навiть думка про неi була б огидною. Божевiльною. Передовсiм генералiв нудило б…

Моi друзi-чоловiки (на вiдмiну вiд подруг) приголомшенi такою «жiночою» логiкою. І я знову чую «чоловiчий» аргумент: «Ти не була на вiйнi». А може, це й добре: я не вiдчуваю ненавистi, у мене нормальний зiр. Невiйськовий, нечоловiчий.

В оптицi е поняття «свiтлосили» – це спроможнiсть об’ектива гiрше або краще зафiксувати ухоплене зображення.

Так ось, жiноча пам’ять про вiйну найбiльш «свiтлосильна» за напруженням почуттiв, за болем. Я б навiть сказала, що «жiноча» вiйна страшнiша, нiж «чоловiча». Чоловiки ховаються за iсторiею, за фактами, вiйна iх полонить як дiя i протистояння iдей, рiзних iнтересiв, а жiнки захопленi почуттями. І ще – чоловiкiв змалу готують, що iм, можливо, доведеться стрiляти.