Ротонда душогубців

Але сестра вела своеi:

– А я скажу батьковi, що ти тiльки книжечки читаеш, а врокiв не вчиш…

Вiн зупинив читання i став чекати, що далi буде, хоч назовнi показував повний вигляд читацькоi уваги. А сестра не вгавала:

– І нам учитель казав, що книжки тiльки тодi помагають, коли вроки вивчиш… І тодi можна собi читати аж до червоних слiпiв…

Іван мовчав i вже ясно почував, що роздратований i читати не зможе, але ще удавав iз себе читача i стримував у собi кожний рух, що рвався щось зробити непроханому пiдглядачевi.

Тим часом сестра почала вже й реготати i доводити йому його нiкчемнiсть:

– Ти думаеш, що мене батько не послухають?.. Ого, ще й як!.. Вони тобi покажуть, як iх дурити… Бо що ж то за вроки, отi казочки?.. Та ж вони простiсiнько тьфу, та й годi, якщо i без рихметики, i без молитов… Батько тебе просто батурою попровадить до школи… Поперед себе, як ледачого волика iз свiжоi городини… І нехай хоч яка гарна твоя казочка, а учителi тебе стрiнуть у школi загребущими пальцями i потягнуть тебе за отi довгелецькi «вухналi» просто навколюшки!.

. Що, вже не бере?.. Не читаеш… Злякався?..

І Іван не витримав, i з якимсь скаженотруйним настроем кинув очима навколо себе, i, вглядiвши перед собою нiж, схопив його i з усiеi руки шпурнув у вiкно, у те обличчя, що смiялося з його… Нiж проскочив сiтку i тiльки зачепився колодочками, щоб не вилетiти надвiр. Але Прiсьцi вiн дiстав зачепити чоло коло правого виска… І надворi почувся несамовитий крик. Вiн отверезив хлопця, i в його грудях занiмiв одворотний холод страху.

Вiн не знав, що з собою робити, але добре знав, що йому вiд батька чи буде щось за читання, але за нiж i сестрине чоло щось добре окошиться на його шкiрi. І вiн рвонувся тiкати з хати куди завгодно, аби не ждати заробленого. І скочив, i панiчно вхопився ручки коло дверей… Та жах i безум! Дверi хтось запер. Рятунку не було.

Аж тут i вiкно потемнiло. Іван придивився. Вiдти заглядала Прiська. Голова була перев'язана рушничком, якого кiнцi звисали на праве плече, а з-пiд його по щоцi аж на шию струмочила вузеньким цюрочком кров.

І нiс був у плямах кровi… Праве око теж було затулене рушничком. І на неi страшно було й глянути. А вона мовчки лiвим оком гiрко i уважно щось шукала в хатi. І нарештi вглядiвши його, прогомонiла:

– Бачиш, що ти менi зробив?.. Уже мати побiгли до батька аж на роботу… Швидко вони сюди прибiжать iз батьком, i батько на тобi шкуру обiб'ють так, як ти оббиваеш на молоденькiй вербичцi, коли робиш свисток.