Дороги, які нас вибирають

І от з вокзалу я пiшки прийшов до унiверситету (чув про такий), поiзд прибув дуже рано, я лiг у парку Шевченка в кутку на лавочку, пiдклавши чемодана пiд голову («в городi самi «чужi», можуть поцупити»), й заснув. Прокинувся вiд плюскоту води: молоденька дiвчина-двiрничка поливала дорiжки. Я взяв у неi шланг, напився. Пирснув на неi, вона на мене (молодiсть) i поволiкся до унiверситету. Стояв перед двома щитами, де перераховували всi факультети, й вибирав. Мушу сказати, що я був певен у тому, що вступлю, бо вчився на п’ятiрки, перечитав книги всiеi шкiльноi бiблiотеки.

Вибрав «западноевропейський» вiддiл (стояв перед щитом з росiйським текстом) фiлологiчного факультету; звучить же як! Там я вивчатиму захiдноевропейську лiтературу. Черга здавати атестати – величезна, я здав, склав екзамени й вступив. За цей час не тiльки з’iв курку й спеченi матiр’ю коржики, а й проiв майже всi сорок карбованцiв. Останнi днi жив на iржавiй тюльцi i напiвгнилих помiдорах по п’ять копiйок за кiлограм. А вступивши, продав на товчку, який був просто на тротуарi на вулицi Ленiна, пiдручники, й пiшов з таким самим щасливим абiтурiентом у ресторан. Бо ж читав про ресторани у романах. І iжу обирали, не якийсь борщ чи суп, а «омлет с яйцом и гренками», i не кашу чи картоплю, а чахохбiлi. Побачивши, що офiцiантки ходять у бiлих кокошниках, ми й собi хотiли одягнути на голови складенi на тарiлках перед нами пiлотками бiлi серветки, але нас зупинив чоловiк за сусiднiм столом. І вилаяв офiцiантку, що збиткуеться над сiльськими хлопцями: подала бульйон – водицю, в якiй плавае яйце, а грiнки принесла хтозна коли («вы уже съели, а я гренки несу»), i до чахохбiлi подала не ложечки, а виделки. Звiдтодi, де б я не бував тут чи за кордоном, я не замовляю страви, якоi не знаю.

Унiверситет ще тодi стояв у руiнах, ми бiгали по школах, тiльки загальнi, потоковi лекцii слухали в сусiдньому з червоним корпусом великiй, пофарбованiй у жовте будiвлi. Навчання менi давалося надзвичайно важко.

Захiдноевропейський факультет виявився романо-германським, так його одразу перейменували, щоб не схилятися перед «гнилим» Заходом. І вчили там iноземних мов. А ще мене поперло на французьке вiддiлення. Французькоi мови до того я й не нюхав, у групi всi вчили ii до цього, вони вже читали тексти, а я намагався розiбратися в алфавiтi. Провчившись трохи не до першоi сесii, я збагнув, що тут менi буде лихо, пiшов до декана й перевiвся на украiнський вiддiл.